Покрова - мати козацька

 

 

 

«Покрова - мати козацька»

Сценарій свята до Дня українського козацтва

Святково оформлена сцена, в центрі ікона Покрови Пресвятої Богородиці. Вгорі над завісою напис «Козацькому роду нема переводу». Звучать акорди «Запорозького маршу». На сцену у козацьких строях виходять ведучі.

1 ведучий: Стоять в багрянці й золоті діброви,

Калина демонструє пишну вроду. От і прийшла Покровонька, Покрова Одне з найкращих свят мого народу.

2 ведучий: Давайте ми у днину цю чудову

Повернем погляд у глибінь віків. Бо ж недарма вважалася Покрова Заступницею наших козаків.

 

Концертний номер Звучать( козацької пісні.)

Звучить кант «Пречиста Діва».

 Під акорди «Запорозького маршу» на сцену виходять козаки

.


1 козак:


Горить вогонь вечірнього багаття, По берегах тумани попливли. Давайте в день цей пригадаєм, браття, Якими наші прадіди були.


 


2 козак:


Не злато цінували, не червінець — Свободу, вірність, перемоги смак! Синонімом до слова «українець» Було і залишається — «козак».


 


3 козак:


Боролися відважно до загину, Щоб рідний край піднявся і зацвів. Тож недарма чужинці Україні Дали ім'я Країна Козаків.


Концертний номер Звучить козацька пісня.

Козаки стають під кулісами. На сцену виходить гурт дівчат у народних строях. Звучить українська породна пісня «Чогось мені сумно». Під час співу на сцені з'являється чоловік у подорожньому одязі, зупиняється і слухає. Коли дівчата стихають, в іншому кінці сцени чоловічий гурт співає «Стоїть явір  над водою».

 На останніх акордах світло тьмяніє, мандрівець виходить на середину сцени, бере папір,

гусяче перо і записує.

Під акорди «Запорозького маршу» на сцену виходять козаки

.


. В оточенні козаків виходить на  сцену (відбувається театралізоване дійство) Богдан Хмельницький.

Богдан Хмельницький:

Мої полки світи стрясали, кресали іскри вогню! Писарчуки універсали писали з голосу мого. Сам Кромвель, Кромвель з-за туманів мені вітання слав як брат. Дрижала Порта Оттоманів, Молдова, Крим і Семиград! Не підкоряв чужих народів. Пошану шаблею здобув. І судний грім моїх морських походів ще й досі чують Кафа і Стамбул. Ще наша воля не світала, вже знав, для чого я живу. Ходив із батьком на султана, і з Сагайдачним на Москву! Я Польщу в Польщу пересунув. Мав жовч і мед в каламарі. Моїх полковників парсуни британські пишуть малярі. Посол з Венеції з'являвся. Султан турецький слав дари. Я визволяв, я визволявся! Я міг сказати правду при самому Богові! Я віру вивозив з наших бездоріж! Не дався Яну Казимиру. Я скорше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна. Мені життя не дороге. Аби сказала Україна: оце так гетьман! Гетьман, ге?

1 козак (виходить з гурту)

Були в нас битви і походи, Немало ми пройшли доріг. Були в нас Корсунь й Жовті Води, Були Махнівка і Батіг!

2 козак (виходить з гурту):

Порубані, посічені, вставали, Обдурювали смерть саму не раз. Але ніщо так крил не обламало, Як Катерини Другої указ.

3 козак (виходить з гурту): То була остання ніч, коли козаки навічно прощалися зі своєю рідною матір'ю Запорозькою Січчю. До цього їх змусила Катерина II, яка остаточно знищила козацькі вольності і зруйнувала найдемократичнішу вольницю в Європі. Намагаючись уникнути переслідувань і покріпачення та не бажаючи бути знаряддям царизму, значна частина козаків вирішила переселитись у пониззя Дунаю і започаткувати Задунайську Січ. Вночі зійшлися вони до Січової церкви Покрови Богородиці, щоб востаннє помолитися своїй покровительці, попрощатися зі своєю духовною святинею. Кожен із присутніх із сумом вчитувався в напис, що золотом сяяв біля царських врат: «Покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас від усякого зла».

4 козак (виходить з гурту): Ставши на коліна, козаки в скорботі переказували текст з празникового тропара.

Козаки опускаються на коліна перед іконою Покрови Пресвятої Богородиці і повторюють гурт

Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані Твоїм, Богомати, пришестям і, спозираючи на Твій пречистий образ, покірно молимо: покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас від усякого зла, молячи сина Твого, Христа Бога нашого, спаси душі наші.

Козаки підводяться з колін.

5 козак: Потім, узявши з собою ікону Покрови, тричі обійшли церкву і священик востаннє прорік рядки "разникового кодака: «Діва днесь предстоїть у церкві із ликами святих невидимо за нас молиться Богу, ангел із архиереями покланяються, апостоли з пророками радіють, бо ради нас молить Богородиця "Предвічна».

Звучить пісня «Молитва запорозьких козаків». Козаки з іконою виходять зі сцени. На сцену виходять 2 ведучих у вбранні козачок.

1 ведуча:

Чоловікам я заздрила щодня. Чи тільки я? Напевне, кожна друга. Кому потрібна та бридка брехня Коло плити, мовляв, не коло плуга.

2 ведуча:

Бо так уже велось спокон віків, Що коні, шаблі, вогняні дороги, Відвага й слава для чоловіків, Жінкам домашні клопоти й пологи.

1 ведуча:

Коли ішли в походи запорожці, Нам теж дісталось із лихвою лиха не по ложці. Нагай по спині, сивина у коси.

 

 

1  ведуча: Почуття гідності та поваги, що оточували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому, що  вона підносилася до високого розуміння інтересів народу й Вітчизни.

2  ведуча: Українські жінки вміли проявити себе і як військові організатори.

1 ведуча: На цвіт — морози, на врожай — громи.

То це в нас — коси довгі, ум короткий? Ой ким би ви були, якби не ми, Хмельницькі, Сагайдачні, Полуботки? А ким би ми були, якби не ви?! До бою мчали вас шалені коні. Велично ви носили корогви, Ми ще величніш — ваших діток в лоні.

 

Виходить дівчина в українському костюмі й віночку. Зупиняється і, піднявши руки до неба, шепоче.

Дівчина:   Ой, Покрово, Покровонько, Покрий мою головоньку. Як не хусткою, то ганчіркою, Щоб не була я дівкою.

1  ведуча: Хочуть дівки заміж — аж пищать. Думають, що заміж вийти — мед лизати.

2   Дівчина: А ви, тітонько, хіба не хотіли? Хіба не пищали?

3  ведуча (підходить ближче, пригортає дівчину): Ех, голубонько, хотіли! Ще й як хотіли!

 

1 ведуча (зітхає): Хіба ж ми знали, що заміжжя — не тільки любощі й зітхання!

2 ведуча: І ночі недоспані, і діти дрібні... А найгірше — ті війни та походи.

1 ведуча: Не тільки Сагайдачний проміняв жінку на тютюн та люльку. Кожен козак, як приходила лиха година, кидав домівку і йшов боронити рідний край.

Дівчина: І ви не нарікаєте на долю?

1 ведуча: Ні, ясочко, ніскілечки!

2 ведуча: І якби довелося починати все спочатку, вчинили так би саме.

Виходять жінки й дівчата, стають до гурту. Звучить пісня «Козак од'їжджає». Виходять зі сцени. Звучить у запису пісня «Козацькому роду нема переводу». На сцену виходять козачата (8-12 років).

1 хлопчик: Я хочу бути хоробрим і мужнім, як Богдан Хмельницький!

2 хлопчик: Мій ідеал —  полковник Іван Богун!

3 хлопчик: А в мене —  полковник Данило Нечай!

4 хлопчик: Я захоплююсь останнім кошовим Запорозької Січі Петром Калнишевським!

5 хлопчик: А мені дідусь читав про мученицьку смерть Івана Ґонти.

1 хлопчик: А хіба Гонта козак? Він же — гайдамака!

5 хлопчик: Гайдамаки воювали за волю і гідне життя українського народу!

6 хлопчик: А я люблю читати вірші Тараса Шевченка та розповіді про його мученицьке життя.

2 хлопчик: Шевченко ж поет!

6 хлопчик: Він вболівав за свій народ і своє слово поставив коло нього на сторожі.

Один хлопчик, найменший, стоїть, похнюпившись, збоку.

1 хлопчик: А ти на кого хочеш бути схожим, Васильку?

В цей час непомітно заходить козацький отаман, стає збоку. Василько: Дідусь казали, що як погано закінчу школу, то залишуся в селі і буду гречкосієм.

Хлопчики сміються.

 

Отаман: Чого ж ви смієтеся? Хіба погано бути хліборобом?! Що є краще, ніж сіяти і вирощувати хліб!   Тому нині святий обов'язок кожного козака — дбати про добробут рідного народу.

 

Лунає пісня «Козаки» (муз. С. Городинського, сл. Марії Гоцуляк). На фінал виходять усі учасники.