Комунальна установа

«Обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи»

Полтавської обласної ради

«Дорога до кохання!»

(на допомогу працівникам клубних закладів – примірний сценарій театралізованого свята Дня святого Валентина)

Полтава – 2016

        Свято проводиться в кафе, всі запрошені гості розміщуються за столиками, що оформленні по темі свята. Можна зробити фотовиставку на тему кохання. Естрада оформлена у вигляді «раю» - збоку зроблене дерево, на якому висить золоте яблуко, по середині стоїть трон (для «Валентина і Валентини» свята).

        У запису звучать ліричні пісні, телефонні розмови закоханих.

Диктор (жінка):

Кого я так люблю? Люблю тільки тебе.

Рука моя твоя в твоїй руці співає,

І погляд твій в душі моїй цвіте

Тим квітом, імені якому ще не знаю.

Не знала я, що голосом твоїм

Усе на світі вже давно говорить…

Люблю тебе – і небо входить в дім.

Блакитним словом колискову творить.

Віднині ми і наших літ сім’я

Нехай нам будуть плинню золотою.

Господарю мій ніжний, я твоя…

Господарю мій мужній, я з тобою. 

(М. Вінграновський. «Величальна молодої для молодого»).

Ведучий:  Свято людської душі – любов. Хоча кожен ставиться до неї по своєму.

Стендаль називав її хворобою душі, Вергілій стверджував, що вона усе перемагає, Міцкевич прийшов до висновку, що хто її не знає, той живе щасливо, за висловом Данте, вона сила, яка рушить сонце і зірки, що перегукується з біблійною «Піснею з пісень», яка трактує її потужною, як смерть.

Ведуча: Кохання древнє, як світ, і вічне, як істина, яку впродовж тисячоліть шукають усі мудреці й філософи. А ті, хто пізнав таїну кохання, назавжди залишилися в людській пам’яті…

(В запису звучить лірична сумна музика).

Ведучий: В ІІІ ст. н. е. римський імператор видав наказ.

Диктор: Наказ імператора римського.

Починаючи з 16 числа вересня місяця ніхто з римлян немає права одружуватися.

Обов’язок чоловіка бути хоробрим воїном і боронити Рим, а шлюб утримує його в дома.

Ведучий (продовжує): Молодий епіскоп Валентин, порушуючи імператорський наказ, таємно вінчав законах. Виявивши цю «злочинну діяльність», імператор наказав кинути порушника закону до в’язниці, а потім стратити.

Диктор: Вирок.

Іменем сенату і народу римського епіскоп Валентин, римський громадянин, за порушення наказу імператора римського присуджується до смертної кари шляхом відсікання голови.

(Сувора музика змінюється на сумну).

Ведуча: У тюрмі доля посилає йому єдине і палке кохання до сліпої дочки тюремника, який він передає перед стратою прощальну записку, коротку, мов клятва, скупу, мов сльоза: «від твого Валентина» – слова з небуття, які дійшли до нас і стали символом вічної любові та вірності, а день його страти – 14 лютого – Днем закоханих, в пам’ять про Валентина, який вінчав закоханих, але так і не побачив свого щастя.

Ведучий: Римські завойовники, захопивши Британію, принесли з собою і

свято Валентина. Воно тут швидко прижилося, набуло своїх особливостей і вже з відси поширилося усім католицьким світом.

       В середньовіччі поширився звичай надсилати анонімні листи – привітання, які дістали назву «Валентинки». На них зображували символи кохання - голубів, амурів, пробиті серця.

Ведуча: А чи знаєте ви. що означає серце, пробите стрілою? Ні, не розпач, біль або захопленість об’єктом, а всеперемагаюче кохання. І прийшло воно до нас з Грецької міфології. А серце у вигляді жіночої голови? Фальш і обмова. А серце на долоні або на тарілці символізує щирість і правдивість. Сама форма серця означає замкнене коло, інакше кажучи, вірність і відданість. Наші пращури вірили, що воно магічно пов'язане з безіменним пальцем, навивали його сердечний і носили на ньому обручку, як і заручальний перстень.

Ведучий: Для всіх закоханих День святого Валентина є чудовою можливістю висловити свої почуття за допомогою вітальної листівки.

      (Помічники ведучих - хлопчики і дівчатка, перевдягнені в амурів і янголят, роздають присутнім листівки і олівці). Під час підпису листівок хлопчики і дівчатка виконують танок.

       Ведучі проводять конкурс на краще оформлення листівки і щиріше привітання. Пара, яка перемогла, отримує подарунок.

      (Всі подарунки повинні відповідати темі свята).

Ведуча: Французи, які, як відомо, славляться знаннями в галузі кохання збагатили свято Валентина звичаєм дарувати старанно підібраний букет квітів, в якому кожна квітка має своє значення.

        Якщо вам бракує слів, подаруйте квіти. І «мова для двох» донесе коханій ваші слова і невисловлені мрії.

       Наприклад, гвоздика каже «ти полонеш моє серце», нарцис – «я дуже поважаю тебе», тюльпан – «я хочу сказати про наше кохання всьому світові», орхідея – «ти таємнича і незвичайна», лілія – «наше кохання чисте і вічне», хризантема – «я терпеливо сподіваюся на любов», анемон – «чому ти покинула мене?».

       Але емблемою Дня святого Валентина вважаються червоні троянди. За античною легендою, вони з’явилися завдяки Афродиті, богині кохання і краси. Поспішаючи до пораненого Адоніса, свого коханого, вона наступила на кущ білих троянд, і божественна кров забарвила їх у червоний колір.

Ведучий: Колір квітки також має своє значення. Білий означає любов жінки до чоловіка, жовтогарячий - розпал почуттів, червоний - колір пристрасті, рожевий - говорять про ніжні, делікатні почуття, золотистий - багацтво барв кохання, фіолетовий - довір'я, велич, гідність, дружба.

Ведуча: А зараз ми пропонуємо чоловікам висловити свої почуття до жінки мовою квітів.

       (Помічники ведучих виносять в вал корзину квітів. Проводиться конкурс ікебани). Під час проведення конкурсу звучать пісні про кохання.

Ведуча: В радості чи печалі квіти - наші постійні друзі. З ними ми їмо, співаємо, танцюємо, закохуємося. Ми вінчаємося з квітами і зустрічаємо з ними немовля.

        Серед багатьох радостей жінки є одна, з якою ніщо незрівнянне - щастя народити і виховати дитину.

         Маленьке моє чудо, моє рідне дитя. Все ж таки ми, жінки, дуже змінюємося, коли стаємо матір’ю. Все життя тепер ділиться на два - до і після того, як народилося маля.

         І смішною суєтою здаються нам з вершини нового положення колишні

хвилювання і турботи - хіба порівняти їх с тим, чим ми живемо зараз?! Ми навіть стаємо талановитішими, все, що мертвим тягарем лежало десь на самому дні нашої душі, враз знадобилося: співати пісні, придумувати ігри, розказувати казки малювати - ми не знали, як чудово вміємо робити все це!

Ведучий: Можливо хтось поділиться своїми здібностями, вмінням виховувати дітей.

        ( Проводяться  ігри, змагання)

Ведуча: В дружній сім’ї подружжя говорять один про одного: «Моя половинка». В цих словах - глибокий соціальний і психологічний зміст. Половина всіх наших виробничих успіхів закладена в сім’ї, пополам легше переносити труднощі. «Горе удвох – пів горя» – говорить прислів’я. Радість, пережита разом, удвоюється.

Ведучий: Своїм корінням вислів «Моя половина» сягає далекого минулого, коли нібито мешкали величезні істоти, що поєднували в собі чоловічі і жіночі начала. Вони володіли величезною силою, впевненістю і дозволяли собі суперничати навіть з богами. Верховний бог Олімпа, Зевс розгнівався і вирішив наказати їх. Він розрубив кожного пополам, так що вийшло дві істоти - чоловік і жінка, і розкидав їх по Землі. З тих пір кожен шукає свою половинку. Вдалося тобі відшукати свою частину - повезло, а не вдалося - прийдеться шукати далі…

Ведуча: І кожен шукає собі найкращу жінку, чи найкращого чоловіка. А які вони - найкращі?

       Одна в газет провела конкурс своїх читачок на найкоротшу і найвичерпнішу характеристику ідеального чоловіка.

Рішенням журі перше місце було присуджено авторці такого визначення: «Ідеальний чоловік той, який вважає, що одружився з ідеальною жінкою».

І напевно дуже важливо знайти свою половину.

Ведучий: Звичайно, краще взагалі не знати, що таке розлучення. Але, на жаль, буває і таке, що це необхідно зробити. І, виявляється, розлучаються люди в різних країнах по-різному.

       В Індії, наприклад, у другому тисячолітті до нашої ери право на розлучення мали лише чоловіки. Згідно із законом, «дружина, яка не народила дитину, могла бути замінена на восьмому році, а та, котра народжувала тільки дівчаток - на одинадцятому, а лайлива – негайно».

Ведуча: У стародавньому Китаї чоловік мав право вигнати дружину за зраду, непослух, плітки, надмірні ревнощі.

       У мальгашів, корінних жителів Мадагаскару, існують тимчасові, розлучення - за їхнім розумінням - це попереджає складніші сімейні конфлікти. Розлучення береться, наприклад, якщо чоловік їде в тривале відрядження. А коли чоловік повертається, відбувається урочисте відновлення шлюбу. Цікаво, що при цьому жоден із подружжя не повинен цікавитися, що відбувалося за його відсутності.

Ведучий: В Італії донині чоловік має право вимагати розлучення, якщо дружина змушує його мити посуд або виконувати іншу домашню роботу.

       Можливо і анекдот появився саме в цього місця. Лікар запитує вагітного чоловіка, як все сталося, а той відповідає не збентежуючись: «лікарю, все почалося з миття посуду...».

Ведуча: У швейцарському місті Цюріху існував колись такий звичай:

подружжя, що вимагало розлучення, перед розглядом справи в суді, зачиняли на два тижні у відлюдній башті біля озера. Там, у маленькій кімнаті,до їх послуг було одне ліжко, один стіл, один стілець, одна виделка й один кухонний ніж. Отже спокій обох залежав від взаєморозуміння. Розлучення давали тільки в тому випадку, якщо по двох тижнях подружжя наполягало на розлученні. Проте, в більшості випадків чоловік і жінка ще до  закінчення цього терміну знаходили спільну мову й просилися відпустити їх з миром.

Ведучий: Хотілося, щоб не прийшлося вам ділити «яблуко розбрату»

До речі, в міфології – «яблуко розбрату» (об’єкт сварок і суперечок) пов’язане з богинею Ерідою. ЇЇ не запросили на весілля Пелея і Фетіди. Еріда підкинула золоте яблуко гостям з надписом «Прекрасніший». Із – за бажання володіти яблуком виникла суперечка богинь Гери, Афіни, Афродіти. Богині звернулися до суду троянського царевича Паріса, котрий віддав яблуко Афродіті, яка обіцяла йому любов найкрасивішої жінки на землі. Афродіта допомогла Парісу викрасти Олену – жінку спартанського царя Менелая. Це викрадення викликало Троянську війну, яка тягнулась 8 років.

Ведуча: Краще щоб все мало щасливий кінець.

Зараз вам надається можливість перебороти всі суперечки, з’ївши «яблуко розбрату».

         (Проводиться конкурс)

 Ведуча: Приємно, коли люди цілуються, бо поцілунок це вияв доброго ставлення, поваги.

          Найдавнішим «документальним» свідоцтвом поцілунку є бронзова чаша, яку знайшли при розкопках одного із давньогрецьких міст, можливо, легендарної Трої. На барельєфі чаші зображено юнака і дівчину, які цілуються, хоча з інших джерел відомо, що в Давній Греції подібну парочку, якщо заставали на «місці зло­чину», то могли й приговорити до смертної кари. Що в цієї заборони вийшло, ми добре знаємо сьогодні. Як мовиться, «бажання гірше неволі» - проти природи не підеш...

Ведучий: Історик Плутарх засвідчує, що в пізні часи в Римській імперії жінкам категорично забороняли пити вино. Тому під час святку­вань чоловіки час від часу

прикладалися до вуст своїх жінок, руками аж ніяк не любовним пориванням, а щоб перевірити: чи не залишалося на них каплі випитого крадькома «забороненого нектару».

Ведуча: Йшов час. І ось Сенека розповідає, що на території Іберії (теперішньої Іспанії) поцілунок міг вважатися офіційним актом: якщо юнак цілував дівчину в присутності восьми свідків, то вони вважалися чоловіком і жінкою…

Ведучий: Поцілунок також виражав почуття глибокої поваги і шанобли­вості перед «сильними миру сього». В належності від висоти положення, яке займала персона, їй цілували ноги,  коліна, бороду, волосся чи руку. Обряд цілування був настільки розповсюджений при європейських королівських дворах, що з’явилася навіть професія «рукоцілування», присутність якого була обов’язковою на всіх великосвітських раутах та аудиєнціях. В середині віку вважалося, що, коли чоловік поцілує красиву жінку, то може лишитися головної болі.

Ведуча: Цікаво, чи не звідси бере початок вислів «з больної голови на здорову?

(Проводиться конкурс).

Ведуча: Щоб зберегти мир в сім’ї, необхідно вирішити з самого початку под­ружнього життя - хто якими питаннями  буде займатися. Найважливіші проблеми повинен вирішувати чоловік, а менш важливі - жінки.

Ведучий: Жіночі справи - прання, прасування, догляд за дітьми, походи на базар і в магазин.

Ведуча:   (здвигаючи плечима). А якщо віднести, до важливих проблем між­народні відносини, розброєння, всякі там митні справи, стає цілком зрозуміло, який тягар поклав на себе чоловік. А тому неможливо вимагати від нього участі в таких дрібних справах, як виховання дітей і т.д.

Ведучий: Ну, я не це хотів сказати. Але сказав.

Ведуча:  А більшість чоловіків саме так і вважають, або саме так і ведуть. А потім говорять, що жінка має таку погану звичку, як «віч­не» запізнення, мов про час виходу жінку можна попередити за день, можна за рік, однаково вона запізниться на годину!

Ведучий: Збирання жінки наелектризовують весь дім, повергають його в передгрозову атмосферу. А починається все частіше всього з бажання жінки «привести до порядку руки». Даремні незграбні спроби чоловіка запевнити, що руки в неї і так в ідеаль­ному стані, наївні його жалюгідні натяки на те, що зараз в гостях дамські руки цілувати якось не прийнято, а в темноті глядацького залу руки зовсім не видно.  На все це жінка, в кращому випадку, не реагує, а в гіршому – «Вискажеться».

       (Ведуча проводить конкурс).

Ведучий: Коли за допомогою манікюрного набору і лаку для нігтів руки уже дійсно в порядку, надходить момент підбору вечірнього туалету.

        Взагалі - то, вона вже давно вирішила, що одягне сьогод­ні, але все одно кожен вихід в світ - це можливість для ге­нерального перегляду всього гардеробу Звичайно ж, із швирянням із шафи кофтинок, спідниць, суконь і голосними, обов’язково, щоб донеслися до слуху чоловіка, в якому б кутку квартири він не знаходився, стогнання по поводу крайньої скудності цього набору.

Ведуча: І знову спроби чоловіка заперечити, натякнути, що із цього вернісажу можна скласти асортимент невеликого магазину, зовсім безплідні. Так, як тут погляд на один і той же предмет поляризуються по відомому принципу відносності, якщо чоловік вважає, що в неї аж дві сумочки до однієї сукні, то жінка впевнена, що в неї всього лиш одна сукня до двох сумочок.

     (Ведучий проводить конкурс).

Ведучий: Вибравши, пережиті, в довгих стражданнях наряд, жінка пам’ятаючи, що в людині, по відомій вказівці Чехова, повинен бути прекрасним не лише одяг, але й усе інше, з натхненням істинного художника починає різноманітними підручними засобами «робити лице». Процес цей починається з довгого пильного погляду в дзеркало і стогнань, причитань, схожих на вірші: «О боже, ну що за рожа, на кого я схожа, о боже»! Все це вимовляється чим палкіше і частіше, тим жінка прекрасніша і молодша. А чим більше, з плином часу, ці оклики починають відповідати суровій дійсності, тим рідше вони виголошуються.

      (Проводиться конкурс).

Ведуча: Взагалі, роль чоловіка – глядача у виставі під назвою «Жінка збирається на вихід» дуже таки складна. Чоловік не просто глядач, він найактивніший учасник цього, повного несподіванок, видовища.

Ведучий: І нарешті коли жінка готова до виходу – з’являється вона єдина, неповторна перед вами у «всеозброєнні», тут вже чоловікові залишається зіграти останній сплеск своєї ролі – захоплення. І чоловік старанно грає…

Ведуча: І чоловіки, і жінки, люблять компліменти. Не скупіться на похвалу розуму, краси, чарівності партнера.

        Хай чоловік відчуває: Ви в його владі, але час від часу, давайте зрозуміти, що він може цю владу й загубити.

       (Проводиться конкурс).

Ведучий: Чоловік грає? Ні він дійсно відчуває захоплення і навіть в захваті від цього. І, відчуваючи це, мимоволі замислюєшся: а може й справді всі гості сьогодні зберуться для зустрічі саме з нею – такою прекрасною і неперевершеною? А може дійсно сьогодні в театрі актори будуть грати саме для неї, такої чарівної і вродливої.

Ведучий: А може, те що вони вже давно спізнилися, єрунда в порівнянні з нею – такою ніжною і дивовижною?! Який це дріб’язок – ця  година  запізнення в порів­нянні з вічністю.

        Більше того, чоловіка раптом вражає зовсім крамольна думка: а раптом жінка так довго і старанно займалася у сим цим зовсім не для себе, а саме для нього? Чоловік думає, розмірковує, фантазує...

Ведуча: А жінка наближається до нього впевненою ходою...

       Вона – сама досконалість, вона – прекрасна, вона – втихомирина. Вона підходить до чоловіка і говорить, з м’яким до­кором:

     - Ну! Я вже давно готова, а ти все ще без краватки?

            (Для жінок проводиться конкурс).

Ведучий: Так, звички бувають, і хороші ,і погані але у всіх є на те якась причина. Щоб у жінки було менше пога­них звичок, необхідно до ведення домашнього господарства ставитися творчо, щоб  домашня «робоча   зміна» не заби­рала весь вільний час, не принижувала жінку, а дарувала їй насолоду, радість. А для цього необхідна підтримка чоловіка.

        (Проводяться конкурс)

        Підводяться підсумки всіх конкурсів і обираються «Валентин і Вален­тина» свята, яких запрошують зайняти почесні місця на імпровізо­ваному троні.

Ведуча: (під фонограму пісні «У природи нет плохой погоди»).

Важливіше за все погода вдома, це не залежить від кліматичних умов. Це залежить від Вас обох.

Ведучий: Тож нехай проблеми і негоди не роблять вам в сім’ї погоди.

Ведуча: Прекрасне, та веселе і радісне свято закоханих крокує світом. Воно заглядає в кожну країну, в кожну оселю і все більше подобається усім молодим і не зовсім молодим своєю фантазією, гумором, романтикою і лірикою. У нас воно тільки народжується у вигляді перших листівок «валентинок», різних атрибутів у вигляді сердець. Кохання, доброзичливість, гумор знайшли для себе день у році. Що ж, в добру путь!

Ведучий: А крім того, треба віддати належне незнаному Валентину, добрі помисли і вчинки, якого не стерлися часом, пройшли крізь віки, бо потрібні щоразу тобі і мені, щоб душа зачерствіла прокинулась знову в день того Валентина, що вмер за любов ....

Відділ культурно – освітньої

роботи та організації дозвілля.