Комунальна установа

«Обласний Центр народної творчості

та культурно-освітньої роботи»

Полтавської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ціннісні орієнтири мистецько-педагогічної діяльності Григорія Левченка

 

/методичний посібник для керівників творчих колективів області/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава – 2020

 

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади особистісного розвитку Мистецького колективу ………………………………….....................................................................	4
1.1.     Цінності як педагогічна категорія……………………………..	4
1.2.     Педагогічна взаємодія керівника та учасників художньо-творчого колективу........................................................................................	6
РОЗДІЛ 2. Особистісно-професійне становлення заслуженого діяча мистецтв України Григорія Левченка ………………………………………………………………..	9
2.1.     Життєвий шлях митця…………………………………………	9
2.2.     Докалинянський період мистецько-професійного зростання.	14
2.3.     Творчий злет педагога митця ………………………………...	17
РОЗДІЛ 3. Ціннісні підвалини формування національно свідомого учасника Українського народного хору «Калина»………………………………………	24
3.1. Мистецько-педагогічна діяльність Григорія Левченка з формування особистісної орієнтації калинян……………………..	24
3.2.   Етнокультурні цінності...............................................................	29
Список використаних джерел……………………………….	35

 

 

ПЕРЕДМОВА

Цінності – це духовні феномени, що мають особистісний сенс і виступають орієнтирами людської поведінки та формування життєвих і професійних установок молодого покоління. Реалізація вищепоставлених завдань можлива лише за умови підготовки високодуховного керівника мистецького колективу, для якого в теорії і на практиці важливо реалізувати головні ідеї української етнопедагогіки, професійні аксіологічні орієнтації, позитивні цінності, індивідуальні здібності: спілкування, взаєморозуміння, творчу спрямованість.

Працівник культури – центральна фігура суспільних перетворень. Від його способу мистецької діяльності, соціальної позиції, ціннісно-цільових установок залежать результати професійної діяльності. У структурі мистецько-педагогічної діяльності керівника мистецького колективу цінності займають особливе місце, будучи основою, на яку спираються всі інші компоненти. Однією з непересічних особистостей нашого краю є постать Григорія Левченка, який значну частину свого життя присвятив відродженню духовної культури народу та передачі їх молодому поколінню. Аксіологічні пріоритети характеризують життєву позицію Григорія Левченка – вчителя, талановитого митця, мудрого викладача, і реалізуються в його мистецько-педагогічній діяльності.

Актуальність проблеми, її недостатня вивченість, потреба систематизувати етапи особистісно-професійного та творчого становлення митця, дослідити та вивчити ціннісні пріоритети мистецько-педагогічної діяльності Григорія Левченка зумовили вибір теми нашого методичного посібника – «Ціннісні орієнтири мистецько-педагогічної діяльності Григорія Левченка».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І.

Теоретичні засади особистісного розвитку Керівника Мистецького колективу

1.1.Цінності як педагогічна категорія

На сучасному етапі розвитку українського суспільства все з більшою гостротою постає проблема відродження культури та духовності, що базується на формуванні потужної системи глибинних морально-етичних цінностей.

Цінності – це певні загальні норми та принципи, які визначають направленість людської діяльності, мотивацію людських вчинків. Теорія цінностей почала розроблятися ще за часів античності. Буття й цінності тоді ще не були розділені, і Платон, наприклад, вважав, що знання цінностей і їх в реальному житті – це одне і те ж. Тобто істинно доброчинною і мудрою є та людина, яка знає що таке високі духовні цінності і та, що діє відповідно до них. Навідміну від Платона Арістотель вважав, що знання цінностей і реальна поведінка людини це не однопорядкові явища. Вищими для Арістотеля є діаноетичні цінності – істина, мудрість, моральність. Родоначальник німецької класичної філософії І. Кант також розробляв своє вчення про цінності. Він вважав, що цінності самі по собі не мають буття, вони є вимогами, які звернені до волі особистості, до цілей, які вона ставить перед собою.

Згідно поглядів видатного неокантіанця В. Віндельбанда, цінності – це ідеальне буття, буття норми, яке співвідноситься не з емпіричною, а з трансцендентальною свідомістю. Інший неокантіанець Г. Ріккерт також розробляв теорію цінностей як основу істинного знання і моральної поведінки. Цінність, на його думку, є щось повністю безвідносне, і в цьому розумінні трансцендентне як по відношенню до буття, так і по відношенню до пізнаючого суб`єкта. Представник філософської антропології М. Шелер вважав, що цінності можна осягнути лише через переживання.

У сучасному розумінні цінності – це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, які мають об`єктивну позитивну значимість і здатні задовольняти певні потреби людей.

Поняття цінностей педагогічної професії у наукових роботах тлумачаться як основа процесу становлення майбутніх учителів (Л. Бадюл) і має декілька значень – особистісне (І. Бех, Є. Климов), культурне (В. Гриньова, Е. Савченко), соціальне (П. Златін, Т. Бутківська). Погоджуючись із думками І. Зязюна, М. Сметанського, ми у своєму дослідженні підкреслимо ще й універсальність цінностей педагогічної професії, їх значення для виховання у майбутніх учителів морально-етичної культури .

Поняття цінності є складним для розуміння не тільки тому, що різні філософи визначали його по-різному, але й тому, що в суспільстві існували й існують різні цінності, які мають різне походження, і виконують у суспільному житті специфічні функції. Щоб якось в них орієнтуватися, їх класифікують. Класифікацій існує багато, загальновизнаною серед них немає.

Зупинимося на класифікації цінностей, розробленої радянським філософом В. Тугариновим і представленої в його книзі «Про цінності життя і культури». Його класифікація цінностей містить три ступені.

I.    Залежно від характеру оцінок цінності діляться на позитивні та негативні. Позитивними називаються цінності, які викликають позитивні емоції й отримують позитивні оцінки (справжній, прекрасний, корисний і т.д.). Негативними, – ті, які викликають негативні емоції та отримують негативні оцінки (помилковий, потворний , даремний і т.п.).

II.                        Залежно від приналежності цінності діляться на індивідуальні, групові та загальнолюдські, або об'єктивні чи суб'єктивні. Індивідуальні цінності мають значимість для однієї людини (індивіда), групові – для групи людей, загальнолюдські – для всього людства. Об'єктивними називаються цінності, що існують незалежно від волі і свідомості суб'єкта; суб'єктивними – ті, які залежать від суб'єкта, обумовлені якостями самого суб'єкта або привносяться суб'єктом.

III.  Залежно від їх змісту цінності поділяються на:

а) цінності життя – вони пов'язані з біологічним існуванням людини, б) цінності культури – породження культури.

До цінностей життя відносять: життя людини як основна цінність, тому, що воно дає можливість користуватися всіма іншими цінностями; здоров’я; праця як основний зміст життя людини; сенс життя – це ті цілі, які ставить собі людина, організовуючи своє життя; особистість; суспільне життя; мир (на відміну від війни); любов; дружба; материнство або батьківство та інші.

Цінності культури, в свою чергу, поділяються на:

1) матеріальні цінності,

2) духовні цінності,

3) соціально-політичні цінності.

Розглянемо кожну з груп.

Матеріальні цінності, або матеріальні блага суть речі, службовці задоволенню матеріальних потреб. Вони включають: їжу, одяг, житло, техніку, побутовий комфорт, грошову забезпеченість та інше.

Духовними називають цінності, обслуговуючі потреби духовного життя людей, а конкретно – науку, мистецтво, моральність, релігію, гру і пов'язані з цими феноменами культури цінності, такі як істина, добро, краса та інші.

Соціально-політичними називають цінності, обслуговуючі потреби соціальної та політичної діяльності людей. До них відносяться явища самого різного порядку: різні форми спільності людей (держава, суспільство, сім'я, народ, нація), норми суспільного життя (право, звичаї, традиції), та ідеї (свобода, рівність, братерство, справедливість).

Аксіологічні «Я» як система ціннісних орієнтацій містить не тільки когнітивні, але й емоційно-вольові компоненти, що грають роль її внутрішнього орієнтира. У ньому асимільовані як соціально-педагогічні, так і професійно-групові цінності, що служать підставою індивідуально-особистісної системи педагогічних цінностей. Ця система включає:

·          цінності, пов'язані із затвердженням особистістю своєї ролі в соціальній і професійному середовищі;

·          цінності, що задовольняють потребу в спілкуванні і розширюють його коло;

·          цінності, що орієнтують на саморозвиток творчої індивідуальності;

·          цінності, що дозволяють здійснити самореалізацію;

·          цінності, що дають можливість задовольняти прагматичні потреби (можливості отримання гарантованої державної служби, оплата праці і тривалість відпустки, службове зростання та ін.)

Серед названих педагогічних цінностей можна виділити цінності самодостатнього та інструментального типів, що розрізняються за предметним змістом.

·        самодостатні цінності;

·        цінності-цілі;

·        цінності-засоби;

·        цінності-відносини;

·        цінності-якості.

 

1.2 Педагогічна взаємодія керівника та учасників художньо-творчого колективу

Професійна придатність людини є не що інше, як необхідний комплекс здібностей, фізичних, нервово-психічних і моральних якостей, які потрібні для оволодіння певними робочими функціями і успішної діяльності в тій чи іншій сфері виробництва або духовного життя.

Професійна придатність до мистецько-педагогічної діяльності пов'язана з наявністю у людини фізичного й психічного здоров'я, хороших мовних даних, врівноваженості нервової системи, здатності витримувати дії сильних подразників, проявляти витримку тощо. До числа особистісних якостей, що характеризують придатність до педагогічної діяльності, також належать: схильність до роботи з дітьми, комунікабельність (прагнення і вміння спілкуватися з іншими людьми), тактовність, спостережливість, розвинену уяву, організаційні здібності, висока вимогливість до себе.

Організаційні здібності особливо важливі в діяльності керівника художньо-творчого колективу, зокрема студентського, оскільки об'єктом його діяльності є люди, їх психологія і практична діяльність.

Специфіка організаційної діяльності визначає структуру організаторських здібностей, яка включає «організаційні чуття», емоційно-вольовий вплив, схильність до організаційної діяльності. Виділені властивості становлять певну ієрархію: на першому місці – «організаційне чуття», на якому базується емоційно-вольовий впив, що є процесуальною стороною організаторських здібностей. Схильність до організаційної діяльності по відношенню до «організаторському чуттю» і емоційно-вольовий вплив є ніби умовою, що визначає їх високу якість.

Емоційно-вольовий вплив як цілісне утворення також об'єднує три здібності: громадську енергійність (здатність організатора заряджати своєю енергією організованих, викликати у них стенічні почуття і вольове зусилля); вимогливість (властивість, проявляється в сміливості, з якою він висуває завдання, в адекватності і різноманітті їх форм); критичність (здатність виявити і виразити значимі для організаторської діяльності відхилення від умов і встановлених норм).

Для керівника колективу громадська енергійність, вміння спонукати людей до активності, вимогливість і критичність є найважливішими якостями. Вольовий імпульс, емоційно-вольовий вплив забезпечують диригенту можливість, організовуючи музику і музикантів, керувати виконанням.

Схильність до організаторської діяльності може бути визначена як організаторська спрямованість особистості. Це здатність до психологічної готовності й потреби в організаційної діяльності, задоволеність, відносна невтомність, стенічні емоції в процесі її виконання.

Особливу важливість набувають особистісні якості керівника художньо-творчого колективу, які стають професійно значущими передумовами створення сприятливих відносин у навчально-виховному процесі. У ряді цих якостей людяність, доброта, терплячість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, повага до людей, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба до спілкування, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, стриманість, гідність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багато інших.

Обов'язкова для керівника якість – гуманізм, тобто ставлення до людини як вищої цінності на землі, його прояв у конкретних справах і вчинках. Гуманні відносини складаються з інтересу до особистості учасника колективу, зі співчуття, допомоги йому, поваги його думки, стану особливостей розвитку, з високої вимогливості до його навчальної діяльності і заклопотаності розвитком його особистості.

Керівник – це завжди активна, творча особистість. Він є організатором повсякденного життя учасників. Пробуджувати інтереси, вести студентів за собою може тільки людина з розвиненою волею, де для особистої активності відводиться вирішальне місце.

Душевна чуйність в характері керівника – своєрідний барометр, що дозволяє йому відчувати стан учасників, їх настрій, вчасно приходити на допомогу тим, хто її найбільше потребує. Природний стан керівника –  професійне занепокоєння за сьогодення і майбутнє своїх вихованців.

Характеризуючи керівника мистецького колективу ми виділяємо сім особливостей, які окреслюють коло вимог, з якими потрібно рахуватися керівникам:

1.                   навчально-виховна робота, виконавська діяльність, залишаючись в кінцевому підсумку справою добровільною, обов'язково передбачають прийняття учасниками певних зобов'язань;

2.                   педагогічна та художня діяльність здійснюється не в робочий чи навчальний час, а у вільний;

3.                   навчально-виховна та художньо-виконавська діяльність колективу носить безплатний характер;

4.                     навчання і виховання в колективі прямо або опосередковано пов'язане з роботою над художнім твором і його виконанням;

5.                   навчання і виховання забарвлене естетично-моральними емоціями і переживаннями, пов'язаними з роботою над творами;

6.                   навчання і виховання і колективі пов'язане з його художньо-виконавською діяльністю;

7.                   навчання і виховання засобами художньо-предметної діяльності передбачає задоволення і розвиток морально-пізнавальних, естетичних і художніх запитів учасників у певному виді мистецтва і народної творчості.

Із накопиченням досвіду, в тому числі й досвіду минулого творчої діяльності, учасники можуть піднятися до такого рівня, коли збагачується скарбниця художньої та педагогічної культури суспільства.

В колективі художня й педагогічна технологія включає три «такти»:

– відтворення художнього досвіду, за допомогою якого художник-керівник визначає успішність попередньої діяльності, а також рівень навченості, вихованості, розвиненості учасників.

– розв’язання нових, раніше незвіданих учасниками завдань і проблем, які для них несуть риси творчості. Відповідно діяльність в художній технології носить художньо-творчий, а в навчанні та вихованні – педагогічно-творчий характер. Неможливо собі уявити, щоб учасники змогли художньо-творчо втілювати і виконувати твори, попередньо не навчившись творчо працювати в процесі навчання і виховання.

– відтворення учасниками творчого досвіду художньої та педагогічної діяльності, набутого у вирішенні нових завдань.

Твір розучується й виконується в колективі. У процесі підготовки учасники придбали досвід, що дозволяє їм у новій сценічній ситуації виконати твір, адресується глядачам (слухачам). Це кульмінація творчої діяльності учасників.

Отже, майстерність педагогічної взаємодії керівника та учасників художньо-мистецького колективу – це нерозривна єдність і взаємозв'язок педагогічного, організаторського та художньо-творчого процесів, вона має педагогічну спрямованість і володіє творчим характером і є, таким чином, складною, комплексною.

 

РОЗДІЛ 2.

 

Особистісно-професійне становлення заслуженого діяча мистецтв України Григорія Левченка

 

2.1.Життєвий шлях митця

 

Український хоровий диригент, хормейстер, композитор, педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, засновник і художній керівник українського народного хору «Калина» Григорій Семенович Левченко народився 12 серпня 1933 року в селі Грабарівка Пирятинського району Полтавської області.

         Дитячі роки хлопчика пройшли в Грабарівці – невеликому селі на межі Полтавської та Чернігівської областей. Батьки Семен Андрійович і Марфа Митрофанівна працювали зранку до вечора в колгоспі, і дитя цілими днями сиділо вдома, не тиняючись вилицями, виглядало батьків. Як підріс, допомагав батькам по господарству: випасав корів, доглядав худобу, порався на городі.

         Першим учителем музики  для Григорія Семеновича став його батько. Він як приходив з кузні брав балалайку і починав грати. Мама маестро мала гарний голос – вивід, як збиралися у Левченків люди, вона виводила всі пісні. З дитинства Григорій Семенович виростав в оточенні української пісні: слухав як співають сільські жінки, підбирав мелодії на батьковій балалайці, почувши сільських музик, не відходив від них ні на крок.

У 1950 році Григорій вступив до Ладанського ремісничого училища (РУ № 1), що на Чернігівщині. У ремісничому училищі маестро стає активним учасником учнівського духового оркестру під керівництвом суворого й педантичного німця Грінберга.

Після закінчення училища Григорій почав працювати на військовому авторемонтному заводі в місті Чернігові. Високий розряд токаря і працелюба могли б забезпечити робітничу кар’єру.

Пізніше у Полтаві трохи працював на Турбомеханічному заводі і на запрошення брата Павла поїхав аж на Волинь, у місто Камінь-Каширський, де той мешкав і працював. Під час навчання в РУ № 1 Григорій Семенович серйозно займався спортом. Це дало можливість сильному, міцної статури юнакові працювати фізруком у медичному  училищі.

Григорій Семеновий повертається до Полтави і в 1953 році вступає до музичного училища імені М. В. Лисенка. Але вже через місяць матеріальні нестатки привели хлопця у військомат. Юнак попросився, щоб його взяли до лав Радянської Армії.

Військову армійську школу механіків закінчив успішно. Але це було не для нього. Романтика неба не давала спокою. Подавав рапорт за рапортом з проханням направити на навчання до школи повітряних стрілків-радистів. Врешті-решт його бажання було задоволено.

До демобілізації літав на перших вітчизняних реактивних бомбардувальниках Іл-28.

У 1956 році колишній стрілок-радист Григорій Левченко повернувся до навчання в музичному училищі. Не маючи початкової музичної освіти, не знаючи нотної грамоти, Григорій зустрівся з неймовірними труднощами. Щоб наздогнати пропущене, довелося працювати з шостої ранку до півночі щодня, не маю ні вихідних, ні свят. Підірвав здоров’я, потрапив до лікарні, але наполегливість дали незабаром втішні результати: стипендія імені М. В. Лисенка уже після першого курсу, а на другий рік навчання Григорій Семенович стає художнім керівником невеличкого музичного колективу Полтавської швейної фабрики.

У 1960 році Григорій Левченко закінчив з відзнакою Полтавське музичне училище і був направлений до Київської консерваторії, але доля розпорядилася інакше.

Хормейстер Левченко починає роботу у самодіяльному колективі «Решетилівські вишивальниці», де швидко завойовує любов і повагу учасників хору, а колектив стає одним із кращих в області.

Невдовзі місцеві діячі культури запропонували талановитому музиканту створити жіночий ансамбль пісні і танцю при Палаці культури Полтавської  бавовняної фабрики. У 1961 році з’явився колектив «Горлиця». Роки роботи були плідними. 1965 році «Горлиця» отримала звання самодіяльного народного колективу. Була неодноразовим лауреатом республіканських та всесоюзних фестивалів. В цей час також працював учителем Полтавської музичної школи № 1. Роботу з хором Григорій Левченко успішно поєднував із заочним навчанням на диригентсько-хоровому факультеті Ленінградської Вищої Профспілкової школи культури.

У 1969 році Григорій Семенович отримав звання заслуженого працівника культури України. І цього року почався новий етап його творчості, пов'язаний з Полтавський державним педагогічним інститутом імені В. Г. Короленка. Григорій Семенович прийняв запрошення ректора інституту М. Семиволоса і став керівником хорової капели. Уже на другому році існування хорова капела ПДПІ імені В. Г. Короленка отримала звання самодіяльної народної, стала золотим лауреатом Всесоюзного фестивалю.

Огляд мистецьких колективів Полтавської області у міському будинку культури. Капелу ПДПІ запросили виступити з останнім номером програми. У 70 роки було традиційно завершувати концерт піснями «Широка страна моя родная» або «Ленін – партія – народ». Григорій Семенович дозволив собі неминуче: програму закінчити піснею о обробці М. Леонтовича «Ой зійшла зоря», де є, зокрема, такі слова:

Ой вийшла, вийшла Божая матір

Та й на хресті вона стала.

Кулі вертала, турків вбивала,

Монастир врятувала.

         Після концерту з керівником капели вели розмову працівники відповідних служб, потім були неодноразові виклики на засідання парткому (хоч Григорій Семенович комуністом не був) з наказом читати текти всіх виконуваних капелою пісень, згодом почалося добре сплановане цькування. Нарешті все це змусило маестро Левченка піти з інституту. Проте втратив не тільки роботу, а й житло, друзів. З ним боялися спілкуватися, аби самим не потрапити в опалу, адже «націоналіст»…

         У 1978 році Клара Сергіївна Задорожна, директор Полтавського м’ясокомбінату, запропонувала Григорію Левченкові створити народних хор на своєму підприємстві. Дуже вдячний диригент цій добрій, чуйній людині, яка повірила в нього. Так було створено український народний хор під керівництвом Григорія Семеновича Левченка – «Барвінок» – майбутній неодноразовий переможець обласних конкурсів і фестивалів.

         На одному з концертів колективу, що проходив у театрі імені М. В. Гоголя, побував щойно призначений ректор Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка Іван Андрійович Зязюн, серйозний учений, доктор філософських наук, професор, водночас поціновував художньої творчості. У той день він зрозумів, що зустрів людину, чий талант стане щасливою зорею інституту, Полтави, України. Із благословення тодішнього Першого секретаря обкому партії Федора Трофимовича Моргуна, котрий порадив не звертати уваги на «доброзичливців» митця, І. Зязюн запросив Григорія Семеновича повернутися працювати до інституту. Так у 1979 році був створений хор, який пізніше отримав назву «Калина».

         У 1981 році хор «Калина» отримав звання самодіяльного народного. У тому ж році Григорій Семенович Левченко отримав звання заслуженого діяча мистецтв України, а з 1982 року обійняв посаду завідувача кафедри музики і співів Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка.

         Великий педагогічний досвід, мистецький талант, художній смак Г. С. Левченка та наполеглива, копітка праця всіх учасників хору «Калина» стали запорукою швидкого зростання популярності колективу, який у котрий термін прославився в Україні та за її межами (здійснено десятки виступів на території України та 38 разів – за кордоном).

         Уже з перших років концертної діяльності – вражаючі досягнення: участь у телеконкурсах «Сонячні кларнети» і «Товариш пісня», всесоюзних та всеукраїнських оглядах художньої самодіяльності, концерти в Москві, Києві, Кіровограді, Тернополі, Севастополі, Херсоні, Кам’янець-Подільському, Луцьку, Чорнобилі, Чернівцях.

         Популяризації музичного мистецтва Полтавщини за кордоном сприяють численні зарубіжні поїздки «Калини»: до Болгарії, Польщі, Австрії, Німеччини, Бельгії, Швейцарії, Італії, Франції, Туреччини. «Калина» була одним із колективів, який відкрив Європі Україну, наповнив ряди прихильників і шанувальників нашого народу.

         У 1997 році Григорій Семенович Левченко був нагороджений вищою відзнакою Фонду Міжнародних премій імені академіка М. Касьяна – орденом Миколи Чудотворця – за визначний внесок у примноження добра на землі.

         Професор Левченко – керівник навчально-виховного процесу студентів музичних груп ПНПУ імені В. Г. Короленка, завідувач кафедри музики, викладач класу хорового диригування.

         Він є автором понад 80 наукових праць, 6 навчальних посібників з курсу гармонії та теорії музики, які базуються на національних засадах народного мистецтва і є вагомим внеском в українську музичну педагогіку: «Хорове диригування», вип.1 (1995 р.), «Червона калина — Полтавська земля» (2000 р.), «Ой у лузі та ще й при березі» (2006 р.), «Народні пісні Полтавщини» (2006 р), «Земле рідна моя» (2008 р.), «Ой у лузі червона калина» (2011 р.) та два навчальні посібники з сольфеджіо на основі народних пісень Полтавщини (2001 р., та 2006 р.).

         Численні публікації Григорія Левченка присвячені вивченню впливу народнопісенних творів на формування національної культури і розвитку духовності учнівської та студентської молоді («Теоретичні основи формування національної культури громадянина незалежної України»  (1993 р.), «До вершин духовності» (1981 р.), «Хоровий спів як джерело розвитку духовності студентів» (1992 р.), «Українська народна пісня як джерело духовного розвитку молодшого школяра» (1992 р.)). Значну увагу маестро Левченко приділяє також дослідженню місця й значення українського фольклору у творчості видатних письменників, фольклористів, педагогів М. Гоголя, В. Верховинця, А. Макаренка та інших.

         У методичних доповідях, статтях, рекомендаціях та порадах професором узагальнено досвід опрацювання народнопісенних творів у навчально-виховній роботі загальноосвітньої та вищої школи («Музичне виховання школярів засобами духовної музики» (1994 р.), «Естетичне розвиток молодших школярів у процесі підготовки народного свята» (1996 р.), «Народна пісня у навчальному репертуарі студентів» (1997 р.) та інші).

         З метою надання методичної допомоги керівникам українських народних самодіяльних хорів професором Левченком створено ряд авторських збірників пісень, які супроводжуються розгорнутими методологічними порадами щодо підбору репертуару й опрацювання пісенних творів у самодіяльних хорових колективах. Пісні, що увійшли до збірників, які уклав маестро, посідають чільне місце у репертуарі «Калини». Зокрема, пісня «Червона калина – Полтавська земля» (слова і музика Г. Левченка) була візитною карткою не лише хору «Калина», але й усієї Полтавщини і з успіхом лунала в різних залах України. До пісенних творів, що отримали щасливу концертну долю. Слід зарахувати «Гільці», «Ой гай, мати, гай» (слова і музика Г. Левченка), «Буду милого ждать», «Ми прядильниці полтавки» (слова А. Пашка, музика Г. Левченка), «Земле рідна моя» (слова М. Бойко, музика Г. Левченка»), «Балада про синів» (слова Л. Вернигори, музика Г. Левченка та О. Чухрая) і цілий ряд інших.

         Творча спадщина Григорія Семеновича Левченка – яскраве і самобутнє явище в українській музичній культурі. Композитор вийшов з народу, вся його творчість побудована на народних піснях, вона є трагічним виявом співучості, поетичної душі українця.

         Значний творчий доробок складають обробки та аранжування народних пісень. Близько 50 зразків творів українського пісенного фольклору записано ним та аранжовано для хору: «Як пішов я на Павленки», «Вийди, Грицю, на вулицю», «Чорбівські підківки», «Ой дуб на березу», «Ой як ми по селу ходили», «Виряджала мати сина у солдати» та багато інших. Три українські народні весільні пісні в обробці Григорія Левченка («Ой сонечко, сонечко», «Пусти, свате, в хату», «На городі будяки») стали окрасою багатьох концертних виступів «Калини». Обробки, написані останнім часом – віночок українських народних пісень «Українська фантазія», українська народна пісня «Заспіваймо пісню веселеньку», вокально-хореографічні композиції «Весілля», «Гопак» та «На вечірці» – викликають захоплення і захват в українських та зарубіжних слухачів і є одними з найулюбленіших творів для учасників «Калини».

         Слід відзначити багатогранність й обшир наукових і мистецьких інтересів професора Левченка: хоровий диригент, композитор, фольклорист, педагог, режисер-постановник. А про те, що в кожному напрямку він досяг значних висот, говорять численні нагороди й відзнаки Григорія Семеновича: відзнака Міністерства освіти і науки України – знак «Петро Могила» (2007 рік), Почесна грамота Міністерства освіти і науки України (2007 р.), Почесна грамота Міністерства культури і туризму (2008 р.), почесний знак Федерації професійних спілок України  «За досягнення в аматорському мистецтві» (2008 р.), відзнака ГУ МВС України в Полтавській області «Знак Пошани» (2009 р.), орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2009 р.), тричі присвоєно звання «Відмінник освіти України».

         Григорій Семенович Левченко – лауреат Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна» (2001 рік), лауреат Полтавської міської премії імені В. Г. Короленка (2006 рік), лауреат Полтавської обласної премії імені Панаса Мирного (2007 рік), почесний громадянин міста Кобеляки.

         Предметом особливої гордості маестро Левченка є те, що український народний хор «Калина» став співорганізатором обласного мистецького фестивалю «Калинові гуляння», який уже 11 років проходить у рідному селі Григорія Семеновича – Грабарівці. Це свято збирає усіх небайдужих до рідної культури. Щорічно працюють виставки-продажі виробів декоративно-вжиткового мистецтва, відбувається дегустація став української страв української кухні. А головне – звучать пісні, привезені з різних куточків Полтавського краю. Окрасою фестивалю є хор «Калина», який щоразу вражає своєю високою виконавською майстерністю, підносячи слухачів до вершин духовності й краси.

         Про Григорія Семеновича Левченка та його неперевершений талант написано десятки статей у газетах, журналах, довідниках («Митці України», «Імена України», «Хорове мистецтво та його подвижники», «Хто є хто на Полтавщині», «В піснях оспівана Полтава», «Їм крила дала Пирятинщина», «Історія Полтавського педуніверситету в особах», «The International Who’s Who in Music and Musicians Directory» (Cambridge: The Biographical Center, 1996). Григорій Семенович Левченко – герой книги «Сповитий вітрами» і автор власної книги – «Спогади. Роздуми. Погляди. Поради».

         Проте митець не зупиняється на досягнутому. Він сповнений нових творчих планів і задумів. Готуються нові концерті програми, музичні композиції тощо.

2.2.Докалинянський період мистецько-професійного зростання

У далекому 1957 році розпочався творчий шлях Григорія Левченка, коли йому, одному з кращих студентів Полтавського музичного училища, пропонують очолити жіночий хор Полтавської швейної фабрики. Молодий, ще не дипломований музикант не перестає вражати викладачів навчального закладу своїм талантом та наполегливістю. Хор виступає на кращих сценах міста, посідає призові місця та одержує схвальні відгуки на оглядах художньої самодіяльності.

         1960 року перед молодим випускником, який здобув спеціальність хормейстера та отримав диплом, постає складний вибір: працювати за направленням на адміністративній роботі, виконувати функції хормейстера в театрі або вступати до консерваторії. Григорій Левченко стає керівником самодіяльного народного хору «Решетилівські вишивальниці». Він швидко відроджує колектив. Молодий початківець завойовує любов і повагу учасників колективу, а хор стає одним із кращих на Полтавщині. Перші спроби хормейстерської роботи виявилися вдалими. Душа молодого маестро, ще змалечку осяяна любов’ю до пісні, радіє можливості пропагувати й поширювати українське народне мистецтво, а в серці молодого музиканта запалюються перші вогники успіху.

         Талант і професіоналізм керівника не залишився непоміченим. Після успішного виступу «Решетилівських вишивальниць» на обласному огляді художньої самодіяльності хормейстеру Левченкові запропонували створити жіночий ансамбль пісні і танцю при Палаці культури Полтавської бавовно-прядильної фабрики. У 1961 році Григорієм Семеновичем було засновано колектив «Горлиця». У архівних матеріалах тих часів знаходимо такі рядки: «Великий трудівник Григорій Семенович, не шкодує сил та часу, по 3-4 години щодня працює із співачками «Горлиці», проводить заняття з підготовчою групою. І в тому, що так легко і красиво співає «Горлиця», його чимала заслуга. Дівчата охоче виступають під керівництвом свого хормейстера, а він, у свою чергу, вірить у їхні здібності та сумління». Керівник велику увагу надає добору репертуару, прагнучи, аби кожна пісня мала неповторний зміст та особливе емоційне забарвлення. Маестро робить свої перші кроки як композитор. Так, у пошуках твору виробничого спрямування натрапляє на вірш однієї з робітниць «Прядильниці-чудесниці», надрукований у місцевій газеті, та сміливо береться за написання музики до однойменної пісні. У результаті з’являється вокально-хореографічна композиція, яка стає невід’ємною складовою програм офіційних концертів обласного та республіканського рівнів. Пізніше, коли пісня стала популярною, відшукався й справжній автор слів – поет Андрій Пашко, поезію якого випадково видали під іншим авторством. Із цього розпочинається творча дружба маестро з поетом, у результаті якої було створено низку прекрасних пісень.

Провідні митці міста відзначають високий рівень виконавської майстерності колективу. Виступи «Горлиці» на кращих сценах України приносять великий успіх. Колектив стає неодноразовим лауреатом республіканських та всесоюзних фестивалів.

У художньо-методичному нарисі «Спогади. Роздуми. Погляди. Поради» Г. С. Левченко, згадуючи ті часи, описує тернистий шлях набуття безцінного досвіду роботи керівника хору, свої невдачі, коли він уперше виборов право бути учасником заключного концерту переможців республіканського фестивалю, який відбувався в Жовтневому палаці м. Києва. Виступ було зірвано через помилку режисера, але маестро звинуватив у всьому себе за те, що не передбачив її. Григорій Семенович визнає й аналізує свої помилки як справжній учитель, який ніколи не задоволений на сто відсотків проведеним уроком і прагне з кожним разом удосконалювати свою майстерність. Але ці незначні прикрості губилося в морі успіхів маестро. 1965 року ансамбль отримує звання «самодіяльного народного», згодом стає золотим лауреатом мистецького фестивалю-конкурсу, який відбувався в залі Київської філармонії. Тоді пісні «Горлиці» полонили чистотою й неповторною красою звучання не лише глядачів, а й вимогливе журі, яке очолював народний артист УРСР С. Козак. 1969 року Г. Левченко отримує звання заслуженого працівника культури України, пізніше стає лауреатом премії обласного конкурсу самодіяльних композиторів Полтавщини.

1972 року ансамблем підготовлено велику тематичну концертну програму під девізом «Дружба, братерство і єдність». До репертуару хорової групи включено українські, російські, білоруські, молдавські пісні. Знову успіх, нову дипломи,  грамоти, нагороди й щира сердечна подяка глядачів. Великою нагородою колективу стала Обласна молодіжна премія імені П. Артеменка. Колектив гастролює містами України та за її межами – у Росії, Болгарії.

У 70-х роках минулого століття при «Горлиці» створено ансамбль старовинної пісні «Кант». Це був унікальний колектив, у якому керівник зібрав кращі жіночі голоси хору та додав чоловічий склад. Виступав ансамбль мали великий успіх та входили до програм звітних концертів «Горлиці». 1981 року великий ювілейний концерт, присвячений 20-літтю колективу, жіночий хор «Горлиця» поставив яскраву крапку у власній історії.

1967 року Григорій Левченко, продовжуючи працювати з хором Полтавської бавовно-прядильної фабрики, приймає пропозицію ректора Полтавського педагогічного інституту М. Семиволоса організувати в навчальному закладі хорову капелу. Головні вимоги майбутнього художнього керівника колективу до адміністрації вишу були такі: проведення репетицій не менше трьох разів на тиждень у чітко визначений час та недопустимість із боку керівництва та викладацького складу інституту відволікання учасників капели від участі в репетиціях. Цим він дуже здивував ректора, бо більшість працівників цікавили – лише розмір заробітної плати і відсутність надмірних навантажень.

Робота з академічним хором потребувала від керівника дещо нових специфічних умінь. Знання, отримані в училищі, не були підкріплені досвідом роботи з колективом класичного спрямування. Але песимістичні прогнози деяких «доброзичливців» щодо професійної неспроможності керівника не здійснилися. Ствердилися слова великого Людвіга ван Бетховена: «Для людини з талантом і любов’ю, до праці не існує перешкод». Завдяки наполегливій роботі Г. Левченка, його непересічному таланту музиканта, хормейстера й організатора вже на другому році існування хорова капела ПДПІ імені В. Г. Короленка отримала звання «самодіяльної народної» та стала золотим лауреатом Всесоюзного фестивалю.

Репертуар капели був різноплановий: твори вітчизняної і зарубіжної класики, сучасних композиторів, обробки українських народних пісень. Сотні студентів, учасників капели, дякували вчителеві за можливість долучатися до світової скарбниці класичної хорової музики, відчути себе артистом. Молодь із великим задоволенням відвідувала репетиції, захоплюючись неосяжним талантом, майстерністю, людяністю керівника та відкриваючи для себе світ високого мистецтва.

Та не оминув маестро нещадний радянський режим. Розпочалося цілеспрямоване цькування молодого керівника: виклики на засідання парткому, публічні образи, заборона студентам відвідувати репетиції, втручання в укладання репертуару. Причиною цього виконання капелою пісні в обробці М. Леонтовича «Ой зійшла зоря», у змісті якої відображено історичні події ХVІІ століття та оспівано Почаївську Божу Матір. Категоричне неприйняття Григорієм Левченком висунутих безпідставних обвинувачень змусило його піти з інституту. Заборона працювати з молоддю стала нестерпним ударом для митця, який присвятив своє життя служінню великому мистецтву й довів свій великий професіоналізм і відданість у справах художньо-естетичного виховання студентів.

Велика сила духу й упевненість вчителя допомогла йому витримати втрату роботи, житла, подолати розчарування й душевний біль. Руку допомоги подала адміністрація Полтавського м’ясокомбінату, запросивши створити колектив зі складу працівників підприємства. Григорієм Левченком 1974 року було засновано народний хор «Барвінок». Затьмарена душа митця ожила, вкотре спалахнула новими вогнями мрій, сподівань, натхнення, й маестро взявся до роботи: сформував колектив з понад 60 чоловік, виклопотав для занять хору нові спеціально обладнані кімнати, знайшов можливість закупівлі музичних інструментів для оркестру, пошиття костюмів тощо. Очолювати оркестрову групу колективу запросили молодого перспективного музиканта Миколу Жорнового ( нині – заслужений працівник культури України, художній керівник українського народного оркестру «Мамай» Полтавської обласної філармонії). Робота закипіла, ентузіазм і відданість справі художнього керівника хору та його підопічних вражали. Директор м’ясокомбінату тішилася з педагогічного таланту хормейстера, а свідки тих подій схвально посміхалися – на виробництві налагодилася висока дисципліна. Причиною була заборона, встановлена Григорієм Левченком: особи в нетверезому стані на репетиції не допускалися. Як не дивно, але великий авторитет керівника та вечірній час занять колективу змусили працівників відмовитися від шкідливої звички. Звичайно, цьому раді були й родини хористів.

І знову успіх не змусив довго чекати: колектив швидко став багаторазовим переможцем конкурсів і фестивалів та отримав звання «народного». Хор запрошували з концертами в різні міста країни, а 1975 року колектив гастролював у Болгарії. Зоря творчості маестро засяяла з новою сило.

Цікаво, що жоден із колективів народного спрямування, про які розповідалося вище, у майбутньому не повторив успіхів, досягнутих за керівництва Григорія Левченка. Ці хори припинили своє існування. А душею великого маестро, пісенним скарбом Полтавщини й усієї України сьогодні залишається створення ним багатоголоса «Калина». Це мистецьке диво з новою силою відкрило безкраї обрії невичерпної творчості та таланту митця. Колектив уже 35 років є мистецькою візитівкою полтавського краю, утверджує позитивний імідж України у світовому просторі.

 

2.3. Творчий злет педагога митця

Історія функціонування українського народного хору «Калина» поєднує три часові періоди: перший (період становлення) – із моменту заснування колективу до присвоєння звання самодіяльного народного; другий (період розвитку майстерності) – від 1981 року до здобуття незалежності України; третій (період професійно-мистецького розквіту) – від 90-их років ХХ століття – до сьогодення.

Виникнення колективу сягає 1979 року, коли з метою залучення студентів до народного музичного мистецтва українським диригентом Григорієм Левченком у Полтавському державному педагогічному інституті імені В. Г. Короленка (сьогодні Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка) за сприяння ректора І. Зязюна (нині директор Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, академік Академії педагогічних наук України, заслужений працівник вищої школи УРСР, доктор філософський наук, професор) було створено український народний хор. До складу колективу запросили талановитих викладачів, які мали стати взірцем для молодого покоління, а також зарахували (після прослуховування та співбесіди) студентів усіх факультетів (філологічного, історичного, фізико-математичного, природничого, початкових класів, загально технологічних дисциплін та праці).

Колектив складався з хорової (17 сопрано, 16 альтів, 15 тенорів, 12 баритонів-басів) та оркестрової груп (3 бандури, 3 баяни, 1 бубон, 1 контрабас, 2 кобзи, 8 скрипок, 1 сопілка, 1 цимбали), які працювали по 2 години тричі на тиждень.

Керівник новоствореного хору, окрім мистецького таланту, художнього смаку, надзвичайної працездатності, мав великий практичний досвід: у 1958-60 рр. керував музичним колективом Полтавської швейної фабрики, у 1960-69 рр. – самодіяльними ансамблями «Решетилівські вишивальниці» та «Горлиця», у 1969-77 рр. – хоровою капелою Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка, у 1978-79 рр. – народним хором «Барвінок». Тому вже з перших репетицій Г. С. Левченко прилучав хористів до виконання чотири- та шестиголосих творів: українських народних пісень та їх обробок, творів вітчизняних творів: українських народних пісень та їх обробок, творів вітчизняних авторів, а також популярних пісень радянського часу. Серед найулюбленіших музичних творів керівника й хористів були українські народні пісні «Ішли воли із діброви» (обр. П. Оченаша), «Реве та стогне Дніпр широкий» (на вірші Т. Шевченка), «Ой зійшла зоря» (обр. М. Леонтовича), «Жала Улянка шовкову траву» (обр. І. Ступницького), «Ой дув на березу» (обр. Г. Левченка), «Ой на горі калина», яка, до речі, надихнула маестро дати колективу  назву «Калина» (1981 р.)). Не меншою популярністю користувалися авторські твори «Червона калина – Полтавська земля» (муз. і сл. Г. Левченка), «Пісня про хліб» (муз. А. Пашкевича, сл. М. Дашківського), «Полтавські галушки» (муз. В. Міщенка, сл. А. Лихошвая), «Приснилось матері» (муз. П. Процька, сл. О. Богачука) тощо. Водночас Григорій Семенович Левченко включає до репертуару твори, без виконання яких діяльність народного хору в той час було б неможливою, зокрема: «Дума про Україну» (муз. А. Пашкевича, сл. І. Негоди), «Правда Леніна в серці живе» (муз. О. Стадника, сл. А. Власюка), «Партії слова, Леніну слава!» (муз. І. Жуковського, сл. П. Тичини) тощо. Оркестрова група хору «Калина», окрім супроводу пісень, виконувала й інструментальний твір високої художньої цінності – «Запорізький марш» Є. Гуцала.

Розквіт колективу відбувався надзвичайно швидкими темпами. За перші три роки було здійснено більше сотні концертів у селах і містах Полтавщини, у республіці та Радянському Союзі. Надзвичайна популярність хору уможливила вже в 1980 році отримання диплома лауреата обласної премії імені П. Артеменка, у 1981 році – узяти участь у найвідоміших телеконкурсах того часу: республіканському «Сонячні кларнети» та всесоюзному «Товарищ песня», здійснити гастрольну поїздку до Москви (із виступами в Палаці культури Петровського району, Зоряному містечку й редакції газети «Известия»). Свідченням становлення «Калини» як визнаного в державі колективу стало присвоєння в 1981 році його керівникові звання заслуженого діяча мистецтв України, провідному солістові М. Герасименку – заслуженого працівника культури України, а хору – народного самодіяльного. Відтоді Г. С. Левченко є художнім керівником колективу з почесною назвою – український народний самодіяльний хор «Калина» Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка.

Другий калинянський період розвитку хору «Калина» відзначався, перш за все, незборимим прагненням до розвитку вокальної, інструментальної й авторської майстерності. Досвідчені калиняни ставали опорою для керівника в питаннях передачі першокурсникам мистецького досвіду (у колективі почали працювати хормейстери, які до помагали Г. С. Левченкові вчити партії пісень з чоловіками), а також особливостей роботи з колективом (поваги до ближнього, самовіддачі, самовдосконалення, дисциплінованості, наполегливості). Це складало особливе підґрунтя для більш швидкої підготовки нових учасників «Калини». Тепер перший етап засвоєння музичних творів завершувався набагато швидше. Чотири чоловічі та чотири жіночі партії нескладної української народної пісні (наприклад, «Ой у вишневому садочку» чи «О не світи місяченьку») хористи могли засвоїти за одну репетицію. За три-чотири репетиції вони оволодівали майстерністю відтворення всі партії складної обробки народної пісні (приміром «Ой на Івана та на Купала» в обр. І. Бідака, «Чорним очкам пора спати» в обр. А. Пашкевича) чи авторського твору («Українська величальна» муз. І. Сльоти, сл. М. Сича). Зауважимо, що для досконалого виконання таких пісень керівникові, хористам й оркестрантам докладалося докладати чимало зусиль, та все ж процес навчання відбувався інтенсивніше й результативніше. Хоровий репертуар «Калини» розширювався й ускладнювався. Він збагатився українськими народними піснями «В кінці греблі шумлять верби», «Ой у полі нивка», «Льон», «Посіяла баба» та обробками «Не сходило вранці сонечко» (обр. І. Бідака), «Байда» (обр. Г. Хоткевича), «Їхав козак  з України» (обр. А. Пашкевича), піснями українських авторів «Чайка степова» (муз. І. Сльоти, сл. А. Славути), «Гей ви, браття козаченьки» (муз. О. Стадника, сл. П. Власюка), оригінальними творами Г. Левченка «Буду милого ждать» (на слова А. Пашка), «Балада про синів» (муз. Г. Левченка та О. Чухрая, сл. Л. Вернигори) та його обробками весільних пісень, записаних керівником в Пирятинському районі Полтавської області. Складнішими стали інструментальні твори оркестрової групи «Калини», «Метелиця» (А. Шалаєва), «Самотній пастух» (Є. Доги), «Концерт-п’єса» (С. Коняєва).

Високий рівень виконавської майстерності колективу та його керівника Г. С. Левченка в цей період був відзначений республіканською премією імені М. Островського (1982 р.), численними грамотами й подяками («за большой вклад в развитие самодеятельного творчества и огромную любовь к народной песне», «за активную работу по развитию самодеятельного художественного творчества и пропаганду музыкального искусства», «за активну роботу по розвитку культурних зв’язків із зарубіжними українцями, зміцнення миру й дружби між народами», «за активну роботу по художньо-естетичному вихованню трудящих та високу виконавську майстерність» тощо). На базі колективу відзнято короткометражний кінофільм із серії «І хліб, і  пісня» студії Укртелефільм. Твори у виконанні українського народного хору «Калина» увійшли до платівки «Барви Полтавщини» (Москва, 1987 р.).

Розвиток майстерності учасників українського народного самодіяльного хору «Калина» відбувався завдяки систематичній наполегливій репетиційній та концертній діяльності. Остання ж у 1982 – 1991 роках було надзвичайно різноманітною. Виступи хору в містах і селах Полтавщини стати майже щотижневими, концерти відбувалися в населених пунктах Української республіки: у Києві (1983, 1987 рр.), Кіровограді (1984 р.), Тернополі (1986 р.), Чорнобилі (1986 р.), Севастополі (1987 р.), Херсоні (1987 р.) тощо. «Калина» продовжувала брати участь у телеконкурсах «Сонячні кларнети» (1983, 1987, 1990 рр.) та «Товариш пісня» (1985 р), у всесоюзних та всеукраїнських оглядах художньої самодіяльності, фестивалях народної творчості (1983, 1984, 1985, 1987 рр.). український народний хор «Калина» в цей період здійснив три закордонні поїзди до братнім країн – Болгарії (1984, 1989 рр.) та Польщі (1990 р) [26, c. 26]. важливою для майбутнього розвитку колективу стала зустріч маестро Г.  Левченка з керівником австрійського народного хору Г. Замхабером у Польщі. Професіоналізм калинян та особиста симпатія до їхнього керівника стали визначальними в рішенні запросити український народний хор «Калина» до Австрії.

Із цього часу розпочинається період професійно-мистецького розквіту колективу. Бажання австрійської сторони познайомитися не тільки з народними й авторськими піснями нашого народу, але й українською духовною музикою спонукало керівника до навчання волинян класичної манери співу, без якої неможливе її відтворення. Завдяки цьому репертуар «Калини» збагатився унікальними перлинами Д. Ботнянського «Многая літа», А. Веделя «Да ісполнятся», М. Леонтовича «Літургія», М. Лисенка «Молитва за Україну» тощо. Неймовірно важка праця над опануванням класичної та удосконаленням народної манер співу було винагороджена шаленим успіхом і визнанням колективу вишуканою австрійською публікою в 1991, 1992, 1994, 2000 рр. Українська духовна й народна музика у виконанні «Калини» супроводжувалися бурхливими оваціями в концертних залах і храмах Бельгії (1994, 1997 і 2003 рр.), Італії (1996 р.), Німеччині (1992, 1994, 1997, 1999, 2000 й 2003 рр.), Польщі (1993 та 1996 рр.), Росії (1993 і 2006 рр.), Туреччині (2003, 2004, 2005 та 2009 рр.), Франції (1994, 1997 і 2011 рр.), Швейцарії (1994, 1998, 2000, 2003, 2006 та 2010 рр.), Швеції (2008 р.). Неординарності й вишуканості гастрольним подорожам «Калини» в останні п'ятнадцять років додавали хореографічні постановки танцювальної групи хору, створеної в 1998 році. Полтавські танці на зразок «Рогози», «Чорбівських підківок», «Василечок» у поєднанні з майстерним виконанням вокальних та інструментальних творів увиразнювали сприйняття іноземцями не тільки мистецтва українського народу, але й України загалом. Австрійський «Subkurikk Singer» у 2000 році писав: «Великий хор несе нам своєрідну дивину, незнайому картину нинішньої України… Веселий світ, сповнений щирого патріотизму і краси природи, серед яких люди в неймовірно барвистих костюмах увесь час оспівують кохання. Українська народна пісня стала гімном: кожен такт, кожен поворот, кожен ритм символізує німецькій  публіці: це українське. Чудово поставлені голоси блискучі солісти хору й оркестру… Що викликає абсолютне здивування під час усіх виступів (номерів), – то це залізна точність, хор і оркестр грають і співають усю довгу програму напам’ять. Це говорить про працелюбність і дисципліну молодих людей. І це гідне поваги…».

Поціновуючи мистецький доробок українського народного хору «Калина», меценати зарубіжжя сприяли випуску ком пакт-дисків із записами творів у виконанні колективу («Калина AN HOHENTWIEL Studentechor aus Poltava. Lieder und Tanze Ukraine», «Kalena Voix ukrainiennes vol.4 Chant populares ukrainies Ensemble Kapela, Universite Pedagogique de Poltava, Ukraine, Direction: Gregory Levtchenko», «VOIX UKRAINIENNES UKRAINIAN VOICES KALENA: Europe de I’Est Eastern Europe», «VOIX UKRAINIENNES UKRAINIAN VOICES. KALENA: Choeur populaire Ukrainien de l’institut pedagogique de Poltava, dirige par Hrehory Levtchenko», «Ukrainian voices voix ukrainiennes HOEUR et ORCHESTRE POPULAIRE KALENA DE L’INSTITUT PEDAGOGIQUE de POLTAVA (Ukraine de I’Est) dirige par Greogory Levchenko ainsi que: solos, duos et trios traditionnels») …… («Kirchenkonzet – Kalina St. Marienrirchen», «Choeurs en balade un documentaire de Frederic Gonseth», «Kalena Dir. Gregory Levchenko. Choeur, orchestra et danseurs de I’Institut Pedagogique de Poltava (Ukraine) fonde et dirige et par Gregory Levchenko», «Kalena Voix ukrainiannes Direction: Gregory Levchenko, Concerts de chants populaires ukrainiens par I’Ensemble Kalena (Poltava) (2010 a Delemont et a Onex lost de la 6 tournee de Kalena en Suisse» та ін.).

Українські духовні, народні й авторські твори у виконанні хору Полтавського педагогічного постійно слухали студенти й викладачі рідного інституту, а також колеги у Волинському, Кам’янець-Подыльському, Керченському, Сумському, Тернопільському й інших вишах України, де із задоволенням виступали калиняни. Не зменшувалася кількість концертів колективу й для жителів сіл і міст Полтавщини. Водночас хор «Калина» постійно презентував мистецтво рідного краю на творчих звітах майстрів мистецтв та художніх колективів Полтавської області в Національному палаці мистецтв «Україна». А презентувати мали що, адже репертуар щороку збагачувався новими перлинами на зразок українських народних пісень «Бандуристе, орле сизий», «Маланка», «Черемшина», «Вербовая дощечка», «Гай зелененький», «Ой давно, давно в матінки була» (обр. Г. Левченка), «Діду мій, дударику» (обр. М. Леонтовича), «Стоїть гора високая» (обр. Г. Левченка), «Весняний шум» (обр. А. Авдієвського), «Ой сивая зозуленька» (обр. М. Леонтовича), «Колискова» (обр. О. Кошиця), авторських творів «Ще не вмерла України» (муз. М. Вербицького, сл. П. Чубинського), «Моя ти земле» (муз. А. Пашкевича, сл. В. Яремчука), «Там, де ми ходили» (муз. І. Сльоти, сл. В. Юхимовича), «Вітре буйний» (муз. В. Захаренка, вірші Т. Шевченка), «Ой гай, мати, гай» (муз. і сл. Г. Левченка), релігійних творів «Lacrymos» (В. Моцарта), «Не плач, Рехиле» (обр. Г. Левченка) й багатьох інших.

Значні мистецькі досягнення українського народного хору «Калина» та його керманича Г. Левченка були відрізані численними грамотами й подяками Прем’єр-міністра України, Кабінету міністрів України, Міністерства освіти і науки України, Профспілки працівників освіти і науки України, Українського фонду культури, Національної всеукраїнської музичної спілки, Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної та міської рад, Управління культури Полтавської ОДА, районних рад, Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Особливим досягненням колективу стало присвоєння учасникам самодіяльного колективу професійних звань: солістки «Калини» Н. Мізєва та Н. Сулаєва отримали звання заслужених артисток України.

Нині учасниками українського народного хору «Калина» Полтавського національного педагогічного університеті імені В. Г. Короленка є студенти різних спеціальностей (31 музикант, 17 істориків, 7 фізиків-математиків, 8 біологів, 2 трудового навчання, 2 соціальні педагоги, 2 психологи, 2 дошкільники, 2 початкових класів, 2 фізичного виховання, культуролог, дефектолог, хореограф) та викладачі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, учителі, вихователі, психологи, соціальні педагоги, учні та студенти навчальних закладів м. Полтави. Колектив налічує близько 130 учасників і складається з хорової групи (понад 70 осіб), яка має басову, баритонову, тенорову, альтову та сопранову партії; оркестрової (близько 20 учасників), що об’єднує струнно-смичкову партію (перші та другі скрипки, віолончель, контрабас), партії бандур (першої та другої) і кобз, духових (сопілки, флейти) та ударних інструментів (малого і великого барабанів, тарілки, трикутника, коробки, ксилофона), партії баянів (перших і других) та цимбалів; підготовчої (більше 20) і танцювальної (14 учасників) груп.

До репертуару «Калини» традиційно входять хорові твори українські народні пісні та їх обробки («Ой у лузі червона калина», «Ой за гаєм зелененьким», «Цвіте терен»), твори вітчизняних композиторів («Думи мої» (муз. Є. Козака, вірші Т. Шевченка), «Ой чого ти почорніло» (муз. А. Литвинова, вірші Т. Шевченка), «Мамина вишня» (муз. А. Пашкевича, сл. Д. Луценка), «Лелеча доля» (муз. І. Кириліної, сл. В. Цілого) тощо), релігійні твори («Богородице, до Тебе прибігаємо» Д. Бортнянського, «Трисвят» В. Верховинця), багато частинні музично-хореографічні композиції, створені на основі народної творчості полтавського краю («Кружало», «Грабарівська полька», «Дев’ятка», «Ой на горі калина», «Гопак»), інструментальні п’єси «Пливе човен», «Ватра» (обр. В. Матвійчука). Велику частину репертуару складає творчий доробок керівника колективу Г. Левченка: обробки українських народних пісень («Їхав козак за Дунай», «Стоїть гора високая», «Заспіваймо пісню веселеньку», «Тікай, тікай, бо заріжу»), фольклорні вокальні твори, записані та оброблені митцем («Українська фантазія», «Ой сонечко», «Ой давно, давно в матінки була»), також його оригінальні пісні («Земле рідна моя» на слова М. Бойко, «Од села до села» на сл. Т. Шевченка, «Посіяла василечків» сл. народні, «Буду милого ждать» на сл. А. Пашка»), хорова версія концерту для фортепіано з оркестром С. Шевченка тощо.

Зібрані народні пісні полтавського краю Григорій Семенович Левченко впорядкував у два навчальні посібники з сольфеджіо (2001, 2006 рр.) та в збірник «Народні пісні Полтавщини» (2006 р.). важливість використання такого музичного матеріалу в навчально-виховному процесі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка переоцінити неможливо [25] (Додаток К). Окрім калинян, з пісенними перлинами зі збірників Г. С. Левченка знайомляться студенти спеціальності «Музичне мистецтво», а також сотні майбутніх учителів на різноманітних виховних заходів, зокрема, на щорічному конкурсі психолого-педагогічного факультету «Народний календар», сценарій якого вибудовувався з урахуванням регіонального матеріалу («Вітер дуба та вихитує», «Летів явор-сад», Ой у лісі під дубом», «Пусти, свате, в хату», «На городі буряки», «Ой матінко-вутко», «Ой казала Галиночка», «Заплітала мене дядина», «Чорбівські підківки», «Ой на горі та й на високій» тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ.

 

Ціннісні підвалини формування національно свідомого учасника українського народного хору «Калина»

 

3.1. Мистецько-педагогічна діяльність Григорія Левченка з формування особистісної орієнтації калинян

Будь-яке суспільство має свою систему цінностей, що притаманні конкретній епосі його розвитку, конкретній спільноті: людству у цілому, окремій цивілізації, народу, населенню регіону, етнічній чи соціальній групі тощо. Якщо звернутись до фундаментальних базових цінностей демократичного суспільства, то ними є: людина, її життя, її природні права і свободи тощо. Пов’язані з ними так звані інструментальні похідні цінності, тобто такі, які забезпечують існування і функціонування демократичного суспільства: народовладдя, верховенство права, багатопартійність, толерантність, свобода слова та ін.

Носієм цінностей будь-якого суспільства є особистість. Поняття «особистісні цінності» пов’язується з освоєнням конкретними індивідами суспільних цінностей, а отже за ними закріплюється значущість, особистісний смисл для людини певних об’єктів, подій, явищ тощо 

У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація даного суб'єкта. Завдяки цим цінностям людина долучається до вищої інстанції, що наповнює сенс її існування, надає йому конкретики.

Ціннісними підвалинами української національної освіти є мудрість, духовність, менталітет та культурні надбання, що складалися впродовж багатовікової історії нашого народу. Унікальність та поліфункційність їх впливу на формування особистості усвідомлювалася та підкреслювалася видатними діячами минулого (Г. Ващенко, М. Грушевський, М. Драгоманов, І. Огієнко, С. Русова, Г. Сковорода, І. Франко) й відзначається провідними вітчизняними педагогами сьогодення (І. Бех, О. Вишневський, В. Гнатюк, П. Кононенко, В. Кузь, Ю. Руденко, Б. Ступарик, П. Щербань). Науковці зазначають, що виховання має забезпечувати «гармонійний розвиток і цілісність особистості, сприяючи розквіту її здібностей і обдарувань, збагаченню на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності та культури.

Реалізація вищепоставлених завдань можлива лише за умови підготовки високодуховного вчителя (К. Атрамонова, Б. Вульфов, І. Зязюн, Н. Корякіна, В. Кушнір, М. Мурашов, О. Рувінський, Г. Сагач, С. Хамматова, Л. Фрідман, Г. Шевченко тощо), який спроможний передавати не тільки прагматичні дані різних наук й технократично зорієнтовані знання, уміння й навички, а й формувати молоду людину, здатну до самостійного мислення, суспільного вибору, активної творчої діяльності, збереження та примноження надбань своєї держави з орієнтуванням на найвищі загальнонародні й загальнолюдські цінності.

Серед непересічних особистостей нашого краю є постать Григорія Левченка, який значну частину свого життя присвятив відродженню забутих форм духовної культури народу, передачі їх молодому поколінню.

Центром формування духовної культури молоді для митця став український народний хор «Калина», заснований 1979 році при Полтавському державному педагогічному інституті імені В. Г. Короленка. Незмінним керівником хору є заслужений працівник культури України (1969 р.), заслужений діяч мистецтв України (1981 р.), професор (1992 р.), завідувач кафедри музики у 1982 -2004 роки Полтавського державного (сьогодні національного) педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Відмінник освіти України, хоровий диригент, композитор, фольклорист, педагог Григорій Семенович Левченко.

Багаторічна викладацька та творча діяльність митця відзначена численними нагородами, серед яких, орден Миколи Чудотворця за визначний вклад у примноження добра на землі (1997 р.), орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2009 р.), почесні грамоти Кабінету Міністрів України (1999 р.), Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну плідну працю в галузі культури» (2004 р.), відзнака Міністерства освіти і науки України – знак «Петро Могила» (2007 р.). Г. Левченко лауреат Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості «Золота фортуна»  (2001 р.), лауреат Полтавської міської премії імені В. Г. Короленка (2006 р.) та Полтавської обласної премії імені Панаса Мирного (2007 р.), багаторазовий лауреат мистецьких фестивалів та конкурсів. Ім’я Г. Левченка занесено до книги «Митці України» (1994 р.), енциклопедичного довідника «Їм крила дала Пирятинщина» (2000 р.), до книги «Імена України» (2002 р.), до довідково-біографічного видання «Хто є хто на Полтавщині. Видатні земляки»  (2004 р.) та до біографічного довідника International Who’s Who in Musicians’ Directory» (Cambridge: The International Biographical Center, 1996), що видається в Англії з 1996 року.

Формування ціннісних орієнтацій цієї непересічної особистості починалося з батькового слова, маминої пісні та простого й водночас насиченого сільського життя. Із 12 серпня 1933 року мальовниче село Грабарівка Пирятинського району на Полтавщині стало Малою Батьківщиною для Г. Левченка. У ньому він уперше почув і закохався в народну пісню, рідну мову, відчув нестримну жагу до життя, освіти й самовідданої праці. Ці важливі складові стали найвищими цінностями для нього впродовж усього життєвого шляху.

«Викопавши колодязь голими руками» видатний митець сучасності Г. Левченко «п’є» сьогодні джерельно чисту воду української музики, творчості, натхнення, повноцінного мистецько-педагогічного життя. В далекому минулому залишилися добові зміни за верстатом (1950-53 рр.), польоти на реактивних бомбардувальниках Іл.-28 (1953-56 рр.), стипендія імені М. Лисенка за відмінне навчання в Полтавському музичному училищі (1956-1960 рр.), навчання у Вищій профспілковій школі культури в Ленінграді (1968 р.), керівництво мистецькими колективами Полтавщини («Решетилівські вишивальниці», «Горлиця», «Барвінок», хорової капели полтавського педінституту, звільнення з інституту «За націоналістичні погляди»…

Нині ця незвичайна з унікальною долею особистість наповнює своє життя різноманітними видами діяльності, найціннішими з яких є, на нашу думку, мистецька й педагогічна, що злилися в гармонійній єдності й розділити їх можливо лише теоретично. У цьому розділі ми розглядаємо мистецьку діяльність Г. Левченка через призму педагогічної, окремими складовими якої є: перетворювальна, пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна та комунікативна.

Стрижнем цілісної педагогічної діяльності Г. Левченка є перетворювальна, оскільки вона призводить до реальних змін аксіологічної сфери особистості. Прагнучи передати молодому поколінню свій професійний і мистецький досвід, вберегти його від посередності й бездуховності Г. Левченко створює в педагогічному університеті студентський колектив під назвою «Калина» (1979-2014 р), який змінює не лише його власне життя, а й збагачує формальну підготовку майбутніх учителів неформальною мистецькою освітою.

«Калинянську школу» Г. Левченка за сорок років його керівництва пройшло більше 1000 учасників – майбутніх учителів, вихователів, викладачів .

Григорій Левченко у свої книзі «Спогади. Роздуми. Погляди. Поради» пише: «Художньо-естетичне виховання молоді тісно пов’язане з формуванням у підростаючого покоління поняття про важливість збереження національної культури. Адже тільки освічена, духовно багата людина може цінувати та зберігати народне мистецтво, культуру свого народу. Здійснюючи грамотне художньо-естетичне виховання молоді засобами народного мистецтва, ми тим самим розвиваємо в неї почуття національної гордості, прищеплюємо любов до свого народу, а отже, формуємо громадян нашої держави, патріотів своєї країни».

Упродовж цього часу головним завданням для митця було виховати людей, для яких найвизначальнішими будуть національні (етнокультурні) та людські цінності.

Для формування людських цінностей особистості є розвиток духовності, моральності, доброти, самовіддачі і допомоги ближньому.

I.             духовність є неабияким пріоритетом, тому що  допомагає підготуватися добре до вічного буття в іншому світі.

Духовність людини – це багатство думок, сила відчуттів і переконань. У все повнішій мірі воно стає надбанням передової людини. У нього присутній широкий кругозір, що охоплює горизонти науки і техніки і висока культура відчуттів. Духовна людина – це людина, обдарована в художній творчості, і здатний будувати життя по законах краси.

II.              мораль впливає на мене так само і завжди допомагає жити з людьми у відповідних відносинах. Вона немовби означає хорошу поведінку і роблення різних добрих справ у повсякденності. Це чи не найкраща можливість чинити те, що приносить весь час справжню радість і мир.

III.           у світі потребує звичайної доброти. Доброта нагадує якісний подарунок для всіх, який дістається впору з глибини серця.

IV.           коли допомагаю ближнім в їхніх потребах, зокрема духовних, відповідно до діяльності, отримую відтак справжню втіху чи щастя, тому що так можу бачити більше довкола щасливих людей. Я вважаю ці цінності досить важливими для будь-якої людини у суспільстві. І це скріплює морально й духовно ціле майбутнє, приносячи розквіт державам.

Важливими для формування духовних, моральних якостей є вивчення і виконання калинянами релігійних творів «Святий Боже» (муз. Г. Давидовського), «Отче наш» (муз. М. Леонтовича), «Богородице діво, радуйся» (муз. Я. Яциневича), «Богородице, до тебе прибігаємо» (муз. Д. Бортняньского), «Трисвят» (муз. В. Верховинця). Ці твори сприяють духовному очищення особистості, поєднання людини з Богом.

Формування всіх вище перелічених людських цінностей відбувається впливом мистецтва на душу людини. Це твердження вперше висвітлив Аристотель у вченні про катарсис – очищення душі під час сприймання трагедії. Учення про катарсис і досі лежить в основі психології художнього сприйняття, творчості і, в широкому соціально-психологічному розумінні, трактується як подолання самотності і відчуженості, досягнення людської солідарності, якісний стрибок у процесі соціалізації, формування гуманістичного світосприймання, залучення до високих духовних цінностей людства, які несуть твори великих творців.

Одним із найважливіших засобів формування в майбутніх педагогів ціннісних орієнтацій, для Г. Левченка є народна пісня, яка несе в собі багатство історії, вірувань і сподівань, думок і переконань українців.

Пісня — це єдине ціле звука і мелодії. Ритм — це серце музики, мелодія — її душа. При зупинці серця — душа відлітає. Слова в пісні — це вербальне підтвердження певного почуття чи настрою.

Таке органічне поєднання духовно-емоційного і раціонального, як ніщо інше впливає на людину, на виховання її духовності як відношення до людей, до того оточення, в якому вона живе, до природи та ін. Так під впливом народної пісні, в якій людина одночасно є суб’єкт і об’єкт, у неї формується стала система духовного багатства.

Так, за допомогою української народної, авторської пісні відбувається очищення свідомості «калинян».

Через те, що в піснях на перший план виступає морально-етична оцінка людських почуттів і стосунків — ці пісні оповідальні, діалогічні і мають великий вплив на психічний стан людини. Вони на підсвідомому рівні виховують любов і повагу до жінки, до матері і до оточуючих людей. Є почуття, які вимагають переживань насамоті, занурення в «себе» («Буду милого ждать», «Ой, за гаєм зелененьким», «Не щебече соловейко», «Ой, чого ти тополенько» та ін.). Такі пісні переживаються глибоко особисто. Вони виховують культуру почуттів, можливість співпереживання.

Отже, зміни, які відбуваються в поглядах, переконаннях, уподобаннях учасників хору «Калина», є результатом майстерної перетворювальної педагогічної діяльності Г. Левченка. Цінності, сформовані в ситуації натхненної праці, творчого пориву є найстійкішими, оскільки емоційно «пережиті» в процесі виконання пісні.

Здавалося б у людини, яка віддала більшу частину свого життя справі виховання молодого покоління, пізнавальний вид педагогічної діяльності може бути й не таким вагомим. Та це не про Григорія Семеновича… Він постійно прагне до професійної довершеності та обізнаності й навчає цьому своїх калинян. Від досвідченого педагога й визнаного диригента Г. Левченка можна почути слова, які, на перший погляд, звучать дещо дивно: «Не можна зупинятися на досягнутому, необхідно постійно вдосконалюватися!» чи «Прийшли на репетицію – працюйте так, щоб вийти з неї збагаченими новими знаннями й уміннями! Не сумнівайтеся, я теж навчаюся разом із вами». І це дійсно так. Г. Левченко ніколи не зупиняється, він знаходиться в постійному пошуку нових граней народного хорового мистецтва. Зокрема, процес навчання хористів виконувати українські пісні ґрунтується на переконанні маестро в тому, що молодих людей доцільно й правомірно залучати до співу народною манерою, адже це важлива складова музичної культури українців. На закиди про складність і надуманість такого співу митець дає однозначну відповідь: «У селах люди співали так, як їм хотілося, як співала їхня душа… вони співали виключно народною манерою». Для її засвоєння студійці хористи сідають на репетиціях перед досвідченими калинянами і  намагаються переймати (копіювати) їхній звук. Окрім цього, у ході додаткових занять Григорій Семенович корегує подачу звуку кожним молодим учасником, пропонуючи округлити чи прикрити звук, зробити його менш пласким чи прибрати металевий призвук. Студійці залучаються також і до загального процесу розспівування хору (до повного вивчення репертуару вони, як правило, на основних репетиціях тільки слухають). Саме під час розспівки калиняни вправляються у вмінні співати народною манерою керівник звертає увагу на формування кожного звуку, акцентує на необхідності врахування хористами найменших нюансів у його відтворенні, корегує і шліфує кожну ноту до повної відповідності об’ємності, політності, некрекливості. Особлива увага про цьому надається розвитку вмінь правильно дихати під час співу, здійснювати м’яку, тверду й при дихальну атаки на звуки, відчувати й контролювати чистоту інтонації а також вимовляти приголосні (утрирувати) та голосні (подовжувати, округлювати, не затискати).

Особистісний компонент в колективі розвивається й завдяки особливій атмосфері, у якій вибудовуються взаємини учасників. Абсолютна рівноправність усіх (студентів, викладачів, учнів, учителів, солістів чи рядових хористів) щодо повної віддачі підчас репетицій і концертів, високої дисциплінованості, вимог до зовнішнього вигляду (на сцені та на заняттях) створюють неповторний калинянський світ.

Значимими в процесі комунікативної взаємодії Г. Левченка та учасників хору є особистісні риси кожного: гуманність (щирість, милосердність, людяність), демократизм (визнання рівноправності всіх учасників колективу: студентів, викладачів, учнів, учителів, солістів чи рядових хористів), індивідуалізм (працелюбність, наполегливість, дисциплінованість, уміння повністю й безкорисливо віддавати себе колективу, життєрадісність). Розвиток цих рис у калинян відбувається легко й невимушено, без пафосу й зайвих слів. Перш за все, вважає педагог, керівник має бути прикладом для вихованців, проявляти найвищі людські якості в спілкуванні з ними, які навзаєм відповідатимуть тим же. Г. Левченко наголошує, що основним принципом роботи з вихованцями є вимогливість і справедливість батька, відсутність «дешевого авторитету», прояв поваги до кожної особистості, бачення та плекання в ній позитивного, віра в кожну людину.

Усі свої сили, здібності й досвід Г. Левченко віддає своїм калинянам для того, щоб «готувати не стільки співаків-професіоналів (та і специфіка роботи в самодіяльному колективі це унеможливлює), скільки виховувати («ліпити») Громадян України, формувати Українську Націю. Це здійснюється у нашому зорі прищепленням його учасникам любові до українського народного мистецтва, поваги до батька і матері, до батьківського порогу (рідного гніздечка); а через батьківський поріг – любові до Батьківщини, до рідної неньки – України.

 

3.2. Етнокультурні цінності

Етнічні (етнокультурні) цінності – це сукупність життєвих установок, орієнтирів, ідеалів, культурних традицій, які самі члени етносу вважають найбільш характерними й важливими для свого народу й, в остаточному підсумку, для призначення людини взагалі. Те, що ми називаємо «загальнолюдськими ідеалами» спочатку виникає лише у свідомості найбільш видатних представників окремих національних культур, і то, в основному, починаючи з епохи Ренесансу, поступово поширюється в середовищі гуманітарної й наукової інтелігенції й лише із другої половини 20 ст. проникає в масову свідомість. Навіть нині на масовому рівні загальнолюдські цінності існують у вигляді цінностей етнонаціональних.

Етнокультурними цінностями мистецько-педагогічної діяльності Григорія Левченка є народна пісня, рідна мова, традиції, звичаї й обряди, менталітет українського народу.

Педагог переконаний, що одним із найважливіших засобів формування в майбутніх педагогів ціннісних орієнтацій є народна пісня, яка несе в собі багатство історії, вірувань і сподівань, думок і переконань українців. Усе своє свідоме життя митець прагне зберегти, передати молодому поколінню та примножити пісенне надбання свого народу.

Зібрані народні пісні полтавського краю Г. Левченко впорядковує в два навчальні посібники з сольфеджіо (2001, 2006 рр.) та в збірник «Народні пісні Полтавщини» (2006 р.). Важливість використання такого музичного матеріалу в навчально-виховному процесі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка переоцінити неможливо. Окрім учасників хору «Калина» – калинян, з пісенними перлинами зі збірників Г. Левченка знайомляться студенти спеціальності «Музичне мистецтво», а також сотні майбутніх учителів на різноманітних виховних заходах, зокрема, на щорічному конкурсі психолого-педагогічного факультету «Народний календар», сценарій якого вибудовується з урахуванням регіонального матеріалу («Вітер дуба та вихитує», «Летів ярон-сад», «Ой у лісі під дубком», «Пусти, свате, в хату», «На городі буряки», «Ой матінко-вутко», «Ой казала Галиночка», «Заплітала мене дядина», «Чорбівські підківки» тощо).

Схиляючи голову перед унікальністю народних пісень, Г. Левченко вболіває за те, щоб їх знала, любила й берегла українська молодь. Та разом із цим наголошує, що на сьогодні їх інтерпретація «часом не витримує ніякої критики... сучасні естрадні «зірки» в погоні за дешевим авторитетом паплюжать прекрасну народну пісню заморськими ритмами та еротичними рухами». Митець зазначає, що багато музичних перлин нашого народу в сучасному виконанні втрачають первинний зміст: «горе-співаки» передають діаметрально протилежні настрої, руйнують їх природний стиль, форму, жанр. Такими, на думку митця, є пісні «Засвистали козаченьки» (де є такі слова: «Заплакала Марусенька свої ясні очі») та «Їхав козак за Дунай» («Вийшла ручки заломивши і тяженько заплакавши»), які переросли в бравурні марші.

Прагнучи сформувати «розуміння істинних цінностей народного мистецтва» в процесі своєї педагогічної діяльності, Г. Левченко художньо опрацьовує різні жанри музичного фольклору: календарні, родинно-обрядові, ліро-епічні, козацькі, бурлацькі, лірико-побутові, жартівливі, танцювальні тощо, й «кожного разу автор знаходить нові, оригінальні методи обробки, музичними засобами майстерно розкриває образи пісенного джерела». Так, здійснюючи обробку вищезгаданого твору «Їхав козак за Дунай», митець прагнув передати глибину його змісту та донести до виконавців і слухачів трагічні події часів козаччини, показати, що пісня «Це – біль прощання закоханих, страшна розпука, відчай і надія на милосердного Бога». Уведення даного твору до репертуару українського народного хору «Калина» було обґрунтоване необхідністю викликати в майбутніх педагогів усвідомлення цінностей людського життя, таких як кохання, вірність, гуманні й щирі взаємини, біль розлуки з близькою людиною тощо.

Не менш важливі особистісні цінності формуються й при виконанні інших обробок українських народних пісень Г. Левченка: «Ой давно, давно в матінки була» (любов до неньки, страждання від розлуки з нею), «На козака пригодонька» (материнська любов, почуття обов’язку сина перед батьками та вітчизною, вірне кохання та страждання від втрати рідної людини), «Виряджала мати сина у солдати» (співчуття, чуйність), «Ой у лузі зозуля кувала» (душевність, цнотливість), «Весілля» (дотепність жартів, бажання добра людям), «Ой дуб на березу» (повага до старших), «Та нема гірш нікому» (людяність, милосердя), «Коло млина, коло броду» (теплі взаємні почуття двох закоханих), «Українська фантазія» (широта української душі, відвертість у людських стосунках, безпосередність і щирість).

Зазначимо, що на думку Г. Левченка, кожна пісня «чомусь навчає, виховує» і треба лише розуміти, з якою метою вона обирається. Для митця відбір твору для виконання з хором є надзвичайно важливим, адже він має захопити своєю красою, збудити серце, змусити співати душею. Такі переживання можуть виникнути лише у випадку взаєморозуміння учасників колективу та керівника. Тому Г. Левченко свідомо передає свою «закоханість в пісню» й змушує хористів відчувати те ж саме, розповідаючи про її зміст, пробуджуючи уяву й фантазію. Працюючи над виконанням творів, митець вимогливо наставляє: «Не співай, заплач…» чи «Вдумайтеся, про що ви співаєте!». Наприклад, працюючи з солісткою над твором «Ой, гай, мати, гай» каже: «Виходить солістка, у неї ніякої підтримки, ні оркестру, ні хору. Одна, однісінька. Вона повинна заворожити публіку. Під час виконання пісні мусить співати дух! Щоб був крик душі». І калиняни «плачуть» і «страждають», «радіють» і «жартують» разом із героями музичних перлин, прагнучи передати такі ж почуття слухачам.

Не менш важливим засобом становлення особистісного компонентну мистецької компетентності учасників «Калини» є хореографічна спадщина українського народу. Адже значну частину репертуару колективу складають записані на Полтавщині музично-хореографічні композиції «Рогоза», «Кружало», «Чорбівські підківки», «Тікай, тікай, бо заріжу» та інші. Їх виконання викликають в учасників колективу почуття гордості за талановитих земляків, які створили невмирущі мистецькі зразки дбайливо збережені народом у продовж багатьох років. Водночас пізнання змістового компонента цих та інших композицій («Ой є в лісі калина», «Гопак», «Василечки» та інше), впливає на становлення активних, яскравих, емоційних особистостей, здатних до відтворення мистецьких здобутків рідного народу.

Отже, зміни, які відбуваються в поглядах, переконаннях, уподобаннях учасників хору «Калина», є результатом майстерної перетворювальної педагогічної діяльності Г. Левченка. Цінності, сформовані в ситуації натхненної праці, творчого пориву є найстійкішими, оскільки емоційно «пережиті» в процесі виконання пісні.

Педагог наголошує, що молодих людей доцільно й правомірно залучати до співу народною манерою, адже це важлива складова народної культури українців, також оволодіння прийомами багатоголосного співу. На закиди про складність і надуманість такого співу Г. Левченко дає однозначну відповідь: у селах не навчали «правильно співати… Люди співали так, як їм хотілося, як співала їхня душа… вони співали виключно народною манерою». Водночас митець підкреслює, що обмежувати сучасний народний хор репертуаром, який виконується лише народною манерою, не варто. Слід іти далі – збагачувати його творами, які вимагають уміння співати й класичною манерою». Керівник хору «Калина» вже впродовж двадцяти років впевнено йде цим шляхом. Так, вивчаючи обробки народної пісні «Стоїть гора високая» на слова Л. Глібова, митець зіткнувся з проблемою: вони «були розраховані на колективи з малим діапазоном сопрано, інколи навіть мелодія спрощувалася». Щоб зберегти широту мелосу української вокальної перлини митець здійснив її власну обробку, яка дозволила в повній мірі розкрити всю велич прекрасного твору. Такою ж особливістю відзначається й хорова версія Г. Левченка до фрагменту концерту для фортепіано з оркестром С. Шевченка «Ой у лузі та ще й при березі». Унікальністю її є жанрова новизна – поєднання народного хорового співу з класичним інструментальним концертом.

Довершеністю й оригінальністю вирізняються авторські твори Г. Левченка, що створювалися митцем з урахуванням масштабних виконавських можливостей хору «Калина» (вміння співати від соло до восьми-десятиголосся). Серед них пісні, написані на народні слова «Ой гай, мати, гай», «Народна симфонія», «Посіяла василечків», на слова Т. Шевченка «Од села до села», М. Бойко «Земле рідна моя», А. Пашка «Буду милого ждать» та на власні слова «Червона калина – полтавська земля», «Гільце» тощо.

Неабияким досягненням студентського самодіяльного колективу «Калина» є вміння виконувати не лише народні перлини, їх обробки, авторські пісні, але й релігійні твори, які колектив виконує класичною манерою співу, зокрема, засвоїти покладені на музику молитви «Святий Боже» ( Г. Давидовського), «Отче наш» (М. Леонторича), «Богородице діво, радуйся» (Я. Яциневича). Зазначимо, що на відміну від професійних колективів, дя твори такої складності виконують співаки зі спеціальною музичною освітою, лише десята частина калинян розуміє нотні тексти. Та це не завадило опануванню та високопрофесійному виконанню хористами релігійних творів, що не тільки поповнило репертуар колективу, а й суттєво збагатило духовний світ калинян. Вперше Г. Левченко звернувся до них лише після здобуття нашою державою незалежності. Саме в той час його вже визнану в Україні «Калину» запросили до Австрії, де необхідно було презентувати й духовну музику свого народу. Неймовірна праця над опануванням нової манери співу, незвичних для хору творів (Д. Бортнянського «Богородице, до тебе прибігаємо», А. Веделя «Да ісполнятся», М. Лисенка «Молитва за Україну», Г. Давидовського «Святий Боже», Я. Яциневича «Богородице діво, радуйся», М. Леонтовича «Літургія» тощо) була винагороджена шаленим успіхом і визнанням колективу вишуканою австрійською публікою (поїздки до Австрії відбулися ще не один раз – 1992, 1998, 2000, 2001, 2006 рр.).

Високу виконавську майстерність самодіяльного українського народного хору «Калина» мали змогу оцінити слухачі, а згодом прихильники колективу в багатьох країнах світу (Бельгія – 1994, 1997, 2003, 2005 рр.; Болгарія – 1984, 1989 рр.; Італія – 1996, 1997 рр.; Німеччина – 1992, 1994, 1997, 1999, 2000, 2003, 2006, 2013 рр.; Польща – 1990, 1993 рр.; Росія – 1983, 1993, 2005 рр.; Туреччина – 2003, 2004, 2005, 2009 рр.; Франція – 1997, 2011 рр.; Швейцарія – 1994, 1998, 2000, 2003, 2006, 2010 рр.). Разом зі своїми вихованцями Г. Левченко не просто пізнає світ, а, в першу чергу, надає можливість майбутнім педагогам пересвідчитися в унікальності й неповторності мистецької спадщини своїх пращурів, відчути велич рідного народу, переконатися в необхідності пишатися своєю країною – вибудувати непересічні й вічні ціннісні орієнтації на майбутнє.

«У нашій музичній спадщині можна знайти безліч прикладів, коли видатні митці, використовуючи у своїй творчості теми українських народних пісень, у новостворених музичних творах зберігали первинний задум, не втрачати при цьому ознак народності. І це прекрасно!» – пише Григорій Левченко. Маестро створив віночки відомих народних пісень поєднаних у вокально-хореографічних композиціях «На вечірці», «Гопак» і безцінний хоровий твір «Українська фантазія». У репертуарі хору «Калина» є хорова версія концерту для фортепіано з оркестром С. Шевченка, який пронизаний темою з української народної пісні «Ой, у лузі та ще й при березі».

Знаковими для учасників хору «Калина» були неодноразові виступи та гастрольні поїздки з народною артисткою України Раїсою Кириченко, виконання творів спільно з народним артистом України Дмитром Гнатюком, народною артисткою України Наталією Сумською, солістом Національної опери і балету ім. Т. Г. Шевченка Володимиром Опеньком. З ініціативи Григорія Левченка вже одинадцятий років поспіль на батьківщині митця (у с. Грабарівка Пирятинського району Полтавської області) відбувається Обласний пісенний фестиваль «Калинові гуляння», який збирає надзвичано унікальні та неповторні за репертуаром та звуковідтворенням колективи. Цінними для учасників хору «Калина» є фольклорні перлини, виконував визнаним на теренах нашої держави Народним самодіяльним фольклорно-етнографічним колективом «Древо» Крячківського сільського клубу, а також пісні народних аматорських колективів «Горлиця» (с. Давидівка), «Заспів» (с. Сасинівка), та «Полісяночка» (с. Новомартинівка) з Пирятинщини. Учасники «Калини» не копіюють автентичний спів кожного з цих колективів (манети відрізняються одна від  одної), та в цьому й немає потреби. Слухаючи їх, зористи усвідомлюють себе частиною великого світу носіїв народного співу. Для підсилення цього враження Г. Левченко вдається до спільного виконання «Калиною» та фольклорними колективами народних творів. Однією з таких є пісня «Ой давно, давно в матінки була», яка, в обробці митця (з доповненням фортепіанної партії), з успіхом виконувалася учасниками хору «Калина» та співаками вищезгаданого ансамблю «Древо».

Відрадним для педагога є те, що зміни, які відбуваються у внутрішньому світі калинян, стають провідними мотивами поведінки у їхньому повсякденному житті. Учитель і вихователь Г. Левченко щиро радіє, коли чує гарні відгуки про своїх вихованців і з гордістю пише про них у своїй книзі «Спогади. Роздуми. Погляди. Поради»: «Особисто я «калинян» боготворю, захоплююся ними, пишаюся, люблю, як своїх дітей» [60, c. 60]. А їх у педагога лише в цьому 2013-2014 навчальному році близько 150 осіб (90-100 хористів, 18-20 оркестрантів, 12-16 учасників танцювальної групи, від 15 до 30 осіб студії).

Висока результативність педагогічної діяльності митця, на нашу думку, зумовлена вмінням Г. Левченка створювати в колективі відповідну художньо-творчу, емоційно-позитивну атмосферу зі злагодженою взаємодією учасників, яким прищеплюються найкращі риси українського народу. На формування однієї з найважливіших із них – любові до українського народу – спрямована діяльність керівника хору «Калина». Митець зазначає, «народу ми зобов’язані всім. Він справжній, найталановитіший творець усього кращого, що є в музиці, і, несучи своє мистецтво в народ, ми лише частково повертаємо йому свій борг».

Вагомою складовою особистісних якостей калинян (як і всіх людей, що живуть на українській землі), на глибоке переконання Г. Левченка, є постійне спілкування й вільне володіння однією з найвизначальніших духовних цінностей українського народу – мовою. Вона вирізняється мелодійністю та глибиною, що зумовлено самою її природою, наголошує митець: «Вийдіть у степ, вдихніть на повні груди повітря, настояне на запахах численних різновидів польових квітів, і ви збагнете, звідкіля в українців «грудний спів», співуча мова». Окрім того, знання мови народу, на землі якого живе людина (незалежно від національності) є проявом її вихованості й культури, ознака гідного громадянина держави. Не випадково в «Калині» неписаним правилом є повсякчасне використання в спілкуванні української мови. Ненав’язливе привчання до цього (у Полтаві близько 30 відсотків російськомовного населення) відбувається в процесі спілкування керівника та старших учасників із новоприбулими калинянами, під час виконання народних та авторський пісень, зустрічей із сільським населенням на виїзних концертах.

Погляди, переконання, уподобання учасників хору «Калина», емоційно «пережиті» в процесі виконання музичних і танцювальних творів, сформовані в ситуації натхненної праці, творчого пориву, позитивно впливають на розвиток найкращих особистісних якостей майбутніх педагогів.

Усі свої сили, здібності й досвід Г. Левченко віддає своїм калинянам для того, щоб «готувати не стільки співаків-професіоналів (та і специфіка роботи в самодіяльному колективі це унеможливлює), скільки виховувати («ліпити») Громадян України, формувати Українську Націю».

Провідними цінностями в мистецько-педагогічній діяльності Григорія Семеновича Левченка є: Україна, мова, народне мистецтво, люди, яким він служить віддано, жертовно, до самозабуття.

Планомірна, систематична робота Г. Левченка над формуванням системи ціннісних орієнтацій майбутніх педагогів в українському народному хорі «Калина» Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка не можуть залишитися поза увагою громадськості. Мистецькі, педагогічні надбання цієї непересічної особистості є надзвичайним скарбом, який має використовуватися в справі формування нової генерації нашої держави.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.            «Persona grata»: Григорій Левченко [Електронний ресурс] // Інтернет-видання «Полтавщина» : сайт. – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.poltava.pl.ua/project/216/.  – Назва з екрану.

2.                 «України доля, Полтавщино, земля моя свята!» // Зоря Полтавщини. – 2012. // Зоря Полтавщини. – 2012. – № 149. – С. 1, 4.

3.                 Бех I. Д. Духовні цінності в розвитку особистості / I. Д Бех  // Педагогіка і психологія. -1997.-№І.-С. 124-129.

4.                 Гайдамака В. «Калинові гуляння» завершилися Грабарівською полькою, написаною спеціально до фестивалю / В. Гайдамака // Полтавський вісник. – 2011. – № 22. – С. 21.

5.                 Гайдамака В. До берега дитинства на крилах пісень / В. Гайдамака // Зоря Полтавщини. – 2011. – № 95-97. – С. 15.

6.                 Гайдамака В. Доля, що стала піснею //  В. Гайдамака / Село полтавське. – 2013. – 9 сепр.

7.                 Гайдамака В. Калина цвіте, пісня живе. Житиме й український народ / В. Гайдамака // Полтавська думка. – 2008. – 19 черн. – С. 1, 13.

8.                 Гайдамака В. Майстер пісенного дива / В. Гайдамака // Село полтавське. – 2008. – №  31 (855). – С. 5.

9.                 Гайдамака В. Роль неформальної мистецької освіти в навчальній та виховній роботі вчителя / В. Гайдамака // Імідж сучасного педагога. – 2012. – № 4. – Вкладка.

10.             Гайдамака В. М. Сповитий вітрами / Гайдамака Вікторія Миколаївна. – Полтава : Дексі-прінт, 2004. – 188 с.

11.             Гайдамака В. М. Сюїта про «Калину» та її творця»: до 35-ліття українського народного хору «Калина» / Вікторія Гайдамака. – Полтава: ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2014. – 146 с.

12.             Гнатюк Л. Палітра творчості Григорія Левченка / Л. Гнатюк, В. Яковлєв // Музичне краєзнавство Полтавщини: від витоків до сьогодення / Полтав. держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка, Полтав. обл. ін-т післядипломної пед. освіти імені М. В. Остроградського. – Полтава, 2009. – С. 317-323.

13.             Гнатюк Л. А. Майстер пісенного дива / Л. А. Гнатюк // Левченко Г. С. Червона калина – полтавська земля: Збірник творів з репертуару Українського народного хору «Калина» – Полтава: ПДПУ імені в. Г. Короленка, 2000. – С. 5-22.

14.             Григорій Семенович Левченко : біобібліографічний покажчик / упоряд.  Н. В. Сулаєва ; Полт. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. – Полтава, 2013. – С.9-38. – (Серія «Науковці університету»).

15.             Григорій Семенович Левченко [Електронний ресурс] // Історія Полтави : сайт. – Текст. дані. – Полтава. – Режим доступу: http://www.histpol.pl.ua/ru/glavnaya?id=2341. – Назва з екрану.

16.             Данилець О. «Калинова» молитва / Олександр Данилець // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 53. – С. 10.

17.             Данилець О. Григорій Левченко: «Що для віруючої людини молитва, те для мене – пісня» : бесіда з професором Г. С. Левченком / О. Данилець // Урядовий кур’єр. – 2013. – № 27. – С. 17.

18.             Дем’янко Н. Ю. Формування національної культури молоді в педагогічній спадщині В. М. Верховинця : монографія / Н. Ю. Дем’янко. – Полтава : АСМІ, 2010. – 272 с.

19.             Докукіна О. М. Національне виховання дітей і учнівської молоді // Енциклопедія освіти / [головний ред. В. Г. Кремень]. – К. : Хрінком Інтер, 2008. – 1036 с.

20.             Збірник пісень / Григорій  Семенович Левченко. – Полтава, 1996. – 34 с.

21.             Керівник хору «Калина» - Левченко Григорій Семенович [Електронний ресурс] // Український народний хор «Калина» : сайт / Полтав. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. – Текст. дані. – Полтава. – Режим доступу : http://kalyna.pnpu.edu.ua/kerivnyk. – Назва з екрану.

22.             Кіпень В. Українське студентство: на що орієнтуємося і що цінуємо? / В. Кіпень //Управління освітою. – 2001. – № 22. – С. 10.

23.             Класифікація педагогічних цінностей [ Електронний ресурс] / Режим доступу : http://ua-referat.com/Класифікація_педагогічних_цінностей

24.             Крижко В. В. Антологія аксіологічної парадигми управління освітою / Крижко В. В. – К. : Освіта України, 2004. – 440 с.

25.             Левченко Григорій Семенович // Їм крила дала Пирятинщина : енциклопед. довід. / Г. Бажан, О. Рєзнік, Г. Синяк. – Пирятин, 2000. – С. 53-54.

26.             Левченко Григорій Семенович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія : сайт. – Текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Левченко_Григорій_Семенович. – Назва з екрану.

27.             Левченко Г. Червона калина – полтавська земля : навч. посіб. / Г. Левченко // Полтав. держ. пед. ін-т ім.. В. Г. Короленка. – Полтава : Скайтек, 2000. – 167 с.

28.             Левченко Г. С. Збереження та популяризація української народної пісні / Г. С. Левченко // Імідж сучасного педагога. – 2006. – № 2 (61). – Вкладка.

29.             Левченко Г. С. Земле рідна моя : [зб. пісень] / Григорій Семенович Левченко ; Полтавський держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка . – Полтава : ПДПУ імені В. Г. Короленка, 2008. – 64с.

30.             Левченко Г. С. Земле рідна моя: [Ноти] / Г. С. Левченко // Рідний край : наук. публіц. худож.-літ. Альманах ; Полтав. держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. – Полтава, 2005. – № 1. – С. 177.

31.             Левченко Г. С. Їхав козак за Дунай: українська народна пісня для мішаного хору / Г. С. Левченко // Полтав. держ. пед. ін-т імені В. Г. Короленка. – Полтава : ПДПІ імені В. Г. Короленка, 1998. – 37 с.

32.             Левченко Г. С. Народні пісні Полтащини : навч. посіб. / Г. С. Левченко. – Полтава : Форміка, 2006. -148 с.

33.             Левченко Г. С. Ой у лузі та ще й при березі : [ зб. пісень] / Григорій Семенович Левченко ; Полт. держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. – Полтава : ПДПУ імені В. Г. Короленка, 2006.- 112 с.

34.             Левченко Г. С. Ой у лузі червона калина» [зб. пісень] / Григорій Семенович Левченко : Полт. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. – Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2011. –  90 с.

35.             Левченко Г. С. Пісенні крила Полтавщини : [ зб. пісень] / Г. С. Левченко. – Полтава : СПДФО, 2005. – 120 с.

36.             Левченко Г. С. Сольфеджіо на основі народних пісень Полтавщини : навч. посіб. / Г. С. Левченко // Полтавський держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. – Полтава, 2002. – 144 с.

37.             Левченко Г. С. Спогади, роздуми, погляди, поради. Художньо-методичні нариси / Левченко Григорій Семенович – Полтава : ПФ «Форпіка», 2007. – 108 с.

38.               Левченко Г. С. Стоїть гора високая: навч. посіб. / Г. С. Левченко ; Полтав. держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. – Полтава : ПДПУ імені В. Г. Короленка, 2003. – 24 с.

39.             Левченко Г. С. Червона калина – полтавська земля: Збірник творів з репертуару Українського народного хору «Калина» / Григорій Левченко – Полтава: ПДПУ імені в. Г. Короленка, 2000. – 167 с.

40.             Левченко Г. Тривожусь за народну пісню / Г. Левченко // Рідний край : альманах Полтав. держ. пед. ун-ту імені В. Г. Короленка / гол. ред. М. І. Степаненко. – Полтава, 2008. – № 2 (19). – С. 162-163.

41.             Максимов М. В. Роль музики у формуванні духовності [ Електронний ресурс] / М. В. Максимов / Режим доступу : http://vuzlib.com/content/view/841/94

42.             Москальова Л. Ю. Цінності педагогічної професії як основа у вихованні майбутніх вчителів і вихователів [ Електронний ресурс] /Л. Ю. Москальова/ Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. – Режим доступу : http://lib.mdpu.org.ua/nvsp/BAK7/7/5.pdf

43.             Нельга О. В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник / Нельга Олександр Вячеславович – К. : ТАНДЕМ, 1997. – 368 с.

44.              Омельченко Ж. О. Формування загальнолюдських цінностей як мети виховання в працях видатних мислителів / Ж. О. Омельченко // Педагогіка і психологія. - 1996. - № 3. - С. 188-193.

45.             Павлова О. Ю.  Історія української культури [ Електронний ресурс] / О. Ю. Павлова // 2012. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws/13990908/kulturologiya/traditsiya_pidgruntya_etnokulutri_ritual_obryad_zvichay

46.             Сердюченко І. Щоб калина не хилилася, Україна не журилася / І. Сердюченко // Вечірня Полтава. – 2012. – № 38. – С. 1.

47.             Скок М. А. Ціннісні орієнтації особистості сучасного студента / М. А. Скок //Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка. Вісник ЧДПУ. - Чернігів, 2002. - Вип. 11: Серія: Психологічні науки. - С. 128-132.

48.             Соколов А. В., Щербакова И. О. Ценностные ориентации постсоветского гуманитарного студенчества / А. В. Соколов, И. О. Щербакова // Социс. - 2003. - № 1. - С. 115-124.

49.             Сологуб Л. Славетний син української народної пісні, батько народного хору «Калина» / Любов Сологуб // Слов’янський збірник : зб. наук. І наук.-публ. праць / уклад. Л. Л. Безобразова ; Словянський клуб м. Полтави. – Полтава, 2013. – С. 210-216.

50.             Степаненко М. І. Він піснею вкраїнською «будить найкращі струни в наших душах» / Микола Степаненко // Рідний край. – 2009. № 1 (20). – С. 219.

51.             Сулаєва Н. В. Підготовка вчителя в педагогічному просторі неформальної мистецької освіти : монографія / Наталія Сулаєва. – Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2013. – 408 c.

52.             Сулаєва Н. В. Аксіологічні виміри педагогічної діяльності Г. Левченка в українському народному хорі «Калина» Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка / Н. В. Сулаєва // Молодь і ринок: щомісячний науково-педагогічний журнал Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Дрогобич, № 9 (80), 2011. – С. 77-82.

53.             Сулаєва Н. В. Виникнення та становлення неформальної музичної освіти в України / Н. В. Сулаєва // Молодь і ринок: щомісячний науково-педагогічний журнал Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Дрогобич, № 4 (63), 2010. – С. 95-101.

54.             Сулаєва Н. В. Виховання майбутніх педагогів на основі виконання надбань української культури / Н. В. Сулаєва // Збірник наукових праць Київського національного педагогічного університету. – Київ, 2007. – С. 191-194.

55.             Сулаєва Н. В. Національний компонент мистецько-освітньої діяльності студента педагогічного університету в неформальному художньо-творчому колективі / Н. В. Сулаєва // Збірник наукових праць Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Серія: Педагогічні науки. Випуск 16. – Глухів: ГНПУ, 2010. – 78-82.

56.             Сулаєва Н. В. Розвиток духовної культури майбутнього вчителя в неформальних художньо-творчих колективах вищих педагогічних закладів освіти / Н. В. Сулаєва // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. – Вип. 11 (16). – К.: НПУ, 2011. – 128-133. – Теорія і методика мистецької освіти).

57.             Сулименко В. Тут виступала «Горлиця», діяли театр комедії і перший палац шлюбів / В. Сулименко // Полтавський вісник. – 2013. – № 4. – С. 24.

58.             Супрунова Л. Формування особистісних якостей учасників українського народного хору «Калина» Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка / Л. Супрунова // Формування сучасного освітнього середовища: теорія і практика: Збірник наукових праць. – Полтава: ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2014. – Частина І. – С. 43-45.

59.             Ханас О. Калинова душа Григорія Левченка / О. Ханас // Полтавський вісник. – 2013. – 9 серп. (№ 32). – С. 8, 17.

60.             Хорове диригування: навч. посіб. / Г. С. Левченко, П. Т. Лиманський, Є. І. Тягло ; Полтав. держ. пед. ін-т імені В. Г. Короленка. – Полтава : ПДПІ імені В. Г. Короленка, 1995. – 124 с.

61.             Чупрій Л. Духовні цінності як основа відродження української нації [ Електронний ресурс] / Л.Чупрій / Режим доступу : http://sd.net.ua/2009/09/27/dukhovn_cnnost_jak_osnova_vdrodzhennja_ukransko_nac.html

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавець: Супрунова Л.А. – провідний методист КУ «Обласний Центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Полтавської обласної ради