Сценарій до дня па́м'яті та прими́рення 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні — цей пам'ятний день в Україні відзначають 8 травня.
"День пам'яті та надії"
(На сцені імітований курган каска та плащ-намет, свічки та квіти, на музичному фоні звучать слова ведучого)
1 ведучий: Стій! Час замри і озирнися в минуле. Озирнися на тих, кого зараз немає, хто з каменя дивиться на нас з висоти своїх пам'ятників. Стій! Зупинись! Ніколи не проходь байдуже повз гранітної стіни, на якій визолоченими буквами вписані імена тих, що полягли на полі бою, закатованих у фашистських концтаборах, спалених, повішених, знищених, але не скорених. Зупинись — постій мовчки — згадай...
2 ведучий: Пам'ять... Вона не має початку і не має кінця. Ще й досі чекають запізнілих листів з фронту матері, що не повірили похоронці, наречені, сестри, дружини, а сини стали старшими від своїх батьків. Тіла солдат, полеглих у землю давно стали землею і завдяки одному серцю, яке перестало битися тоді, сьогодні на нашій землі б'ються тисячі сердець!
3 ведучий: Війна, що прийшла на українську землю червневим ранком 1941 року, увірвалася до кожної сім'ї, до кожної оселі, відібрала мільйони молодих життів, спотворила нашу чудову природу, перетворила у руїни тисяч міст і сіл.
4 ведучий: Проте наш народ залишився незламним у титанічній битві, серед тисяч солдатських автографів на стінах Рейхстагу чимало українських імен.
На сцені гасне світло. Лунає музика вальсу.
Голос за сценою: Тієї пам'ятної червневої пори, як і завжди, догоряв рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, замріяно лунали останні звуки шкільного вальсу... Випускники 41-го кружляють парами, вони ще не знають, що через декілька хвилин о 4 годині ранку вони закружляють у кривавому танку війни...
(повільно вмикається світло. Юнаки та дівчата танцюють. З 'являється юнак з фотоапаратом. Всі підбігають до нього, стають для фотографування.)
Фотограф: Увага! Увага! Знімаю!
Випускник: Історичний момент, запам'ятаймо 21 червня 1941 року.
Випускниця: сьогодні ми випускники а через 5 років ми зустрінемося друзі ,з нашого класу вийдуть лікарі, вчителі, інженери, військові, актори, журналісти.
(Знов лунає вальс, раптом гасне світло, лунає голос Левітана «От советского информбюро...». На сцені дівчатка у випускних сукнях та хлопці у гімнастерках…різко обривається музика)
Номер художньої самодіяльності
На задньому фоні сцени дівчата виносять солдатський шолом, дві гвоздики, перевиті червоною та чорною стрічками, свічки солдатські портрети.
Ніхто не забутий,
На попіл ніхто не згорів...
На вишитих крилах пливуть.
їдоки є пам 'ять людей
І живуть матері, доти й сини,
Що спіткнулись об кулі, живуть.
"Вони у битві чесно полягли,
А іншого - ні вибору, ні змоги.
Вони загинули. Але перемогли,
Бо віддали життя для Перемоги!"
(Звучить мелодія "Журавлі".)
Ведучий 1: Чим виміряти невимовний біль вдовиного серця, невичерпний смуток її очей, коли й донині пам'ятає, як у домівку прилетіла страшна звістка: «Ваш чоловік загинув смертю хоробрих». Відразу ж обірвалися всі надії. Чимало незгод випало на їхню долю. Тому на їх обличчях передчасно з'явилися глибокі зморшки, голови покрилися інеєм сивини.
Ведучий 2: Якби вітром зірвало чорні хустки з голів матерів та дружин, вони б закрили небо скорботними птахами... Біль і туга не мають національності, материнське горе висловлюється всіма мовами пронизливо і глибоко. За скорботу матерів, які, мов сиві журавки, виглядають загиблих синочків немає прощення війні.
Номер художньої самодіяльності
Ведучий 1: Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне цю весну. Вклонімось їм низько!
Ведучий 2: Оголошується хвилина мовчання на пам'ять про полеглих в ту страшну війну.
Хвилина мовчання.
Ведучий 3: Наш земний уклін усім, хто виніс роки окупації та пекло концтаборів, хто піднімав з руїн і відроджував Батьківщину.
Ведучий 4: Дорогі ветерани! Ваша мужність, життєва мудрість, ставлення до ратного і громадянського обов'язку — це високий приклад для наслідування. Наш обов'язок — бути гідними вашого життєвого подвигу, утверджуючи мир, злагоду та суспільну гармонію на українській земл
(Звучить пісня "Біліє у полі пороша".)
Вручення квітів ветеранам.
1-й ведучий. ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.
2-й ведучий. Вечір пам'яті полеглих у Великій Вітчизняній війні - це лише часточка великої данини пошани полеглим. Ми з вами зібралися на зустріч із ветеранами, які своєю кров'ю відстояли нашу свободу. Мало залишилося учасників тих подій, і всі ми щиро вдячні, що до нас завітали..
(Звучить пісня "Степом, степом...")
Степом, степом йшли у бій солдати.
Степом, степом - даль заволокло.
Мати, мати стала коло хати,
А кругом в диму село.
Степом, степом - розгулись гармати,
Степом, степом - клекіт нароста.
Степом, степом падають солдати,
А кругом шумлять жита.
Степом, степом поросли берізки,
Степом, степом сонце розлилось.
Степом, степом - встали обеліски,
А кругом розлив колось.
Степом, степом - людям жито жати,
Степом, степом - даль махне крилом.
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить вічним сном.
(Сл. Ведучого за кулісами.) А що може виміряти материнське горе, її сльози...
Вірш (О. Богачук. "Благословляла мати сина")
Благословляла мати сина,
А синові - сімнадцять літ...
Іти на бій за Батьківщину -
Був материнський заповіт.
Сховала сльзи на прощання,
Щоб не пекли його вони...
І син пішов... Лишив чекання,
Лишив свої хлопчачі сни.
...Минули бурі стоголосі.
Є і медалі, й ордени...
А рана та ще ниє й досі
Далеким стогоном війни.
Ні, не забути днів огнених,
Що злиті в Перемоги День.
Висот немає безіменних.
Нема солдатів без імен.
Номер художньої самодіяльності
Ведучий 3:Одержала звістку матуся,
Що син її впав за Дністром.
Поїхала мати до сина
В далекі світи із села
І білу пшеничну хлібину,
і шитий рушник привезла.
Ведучий 4:
Спинилась вона над водою,
На скелі Дністровій крутій:
Могила його під горою
І писаний камінь на ній.
Заплакала: "Сину, мій сину,
Як довго до тебе я йшла..."
Могилу, неначе дитину,
Руками вона обняла.
А річка шуміла невпинно,
І тихо шуміла трава,
І тільки червона калина
Тремтіла, неначе дива.
А мати стоїть на колінах,
І пальці торкають граніт,
І поруч моя Україна
В скорботі із нею стоїть.
(С. Пушик. "Мати")
Вірш (М. Гарнік. "У мене днів не вистачить для того")
У мене днів не вистачить для того,
Щоб розказати людям про війну,
Про все, про артилерію як "бога",
Про все оте, що й зараз не збагну.
Воно в мені - забуте й незабуте,
Воно в мені - що бачив і чим жив,
Що іноді хотілося б вернути,
Що іноді здається дивом з див.
Але навколо - хлопці-побратими,
Які самі в тім пеклі побули.
Але ж із фото юними очима
Зорить твій друг з воєнної імли.
Не просто пригадалося минуле -
Крізь нього бачу знов далекі дні;
Солдатський спомин крізь гарматне дуло
У душу й серце дивиться мені.
Номер художньої самодіяльності
1-й ведучий. Дорогою ціною дісталася нам перемога. Дорогою ціною...
Ми не забудемо нічого,
Забути сил у нас нема,
І смерть малого і старого
Вам не обійдеться дарма!
2-й ведучий. Слава тим, хто здобув перемогу!!!
Усі. Слава! Слава! Слава!
3-й ведучий. Шановні ветерани! Ми щиро вітаємо вас зі святом. Ми вклоняємося вам! Ми завжди будемо пам'ятати ваш подвиг! Ми завжди будемо пам'ятати вас! Низький уклін вам, сивочолі ветерани!
(Звучить пісня "День Перемоги".)
4-й ведучийМаєш Вітчизну - значить, ти маєш
Землю і сонце, небо й повітря.
Космос любові ти відчуваєш.
Любиш Вітчизну - значить, ти віриш.
1-й ведучий. . Без миру немає майбутнього. Ми всі за спокій і радість від миру на нашій рідній землі, у нашій вільній Україні.
Хочеться зібрати всі квіти землі і покласти їх до ніг ветеранів.
Ведучі :До нових зустрічей дорогі ветерани та гості свята!
До сценарію увійшли фронтові вірші поетів України, які полягли на полях битв Великої Вітчизняної війни, і тих, хто повернувся до мирної праці і продовжив у своїй творчості тему солдатської честі, подвигу в ім'я щастя Батьківщини. (З поетичної збірки "Вірність клятві". - К., вид-во "Золоті ворота", 1995.).
