Block
  • 2194

Сценарій свята присвячений Всеукраїнському Дню бібліотек

«Неопалима Купино! Моя бібліотеко!

Ти мудрість всіх віків, хранителька добра!»

 

У фойє РБК розгорнута книжково-ілюстративна виставка «О, Книго! Пресвята богине! Народу й роду берегине!»

Сцена святково прибрана квітковими корзинами, кольоровими кульками. В кутку сцени макет палацу, над яким напис „Храм науки і добра”, котрий тримають два Ангелики. Біля палацу трон, столик, на якому книги, та підсвічник з свічою. Звучить лірична музика, на її фоні спів пташок, шумить струмочок. Музика затихає.

(Без оголошення танцювальний колектив розпочинає концертну програму хореографічною композицією «Райдуга»)

(на музичному фоні читець зачитує текст)

У тиші храму, де живуть слова,

І мови, й пісні рідної до болю,

Ти опромінена і трепетно жива,

Чаклуєш всіх великою любов'ю.

Хвилюєш душу, лиш як зазвучить

Рядок, що сяє в променях світання,

Або коли осінньо – ніжна мить

Враз спалахне кольорами востаннє.

А серце – тук!.. Щемливе серце: тук!..

І ще раз: тук!.. І не дає спокою…

У тиші Храму Книг той перегук –

Це світ краси, народжений тобою.

І я черпаю із його криниць,

Немов з молитви на саму Покрову,

Тепло і ласку маминих зіниць

І вільну правду в українськім слові.

То як мені, вже зрілому в літах,

Перед тобою не склонять коліно!..

О, Мудросте, захована в книжках,

Ти невмируща, й у віках нетлінна.

(Виходять ведучі)

Ведучий 1: Премудросте земна, бібліотеко!

Віват тобі, хранителько свята!

До тебе йдуть і зблизька, і здалека,

Щоб почерпнуть від тебе лиш добра.

Ведучий 2: Вклоняюсь низько до твоїх порогів

Моя відрадо, тут життя моє,

До тебе, рідная, ведуть усі мої дороги,

Я серце залишаю тут своє.

Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні гості! Вітаємо всіх, хто сьогодні прийшов на наше спільне свято – свято бібліотек, цього вічно живого храму душі й науки. Розпочати його годиться їй величності, хранительці цього надземного скарбу – Книжковій Музі.

З палацу виходить дівчина в українському одязі, у вінку з живих квітів, із хлібом та сіллю на рушнику.

Книжкова Муза:

Ми зачекались на вас, гості дорогі,

А ми - і хлібороби – трударі,

І вдома чудові поварі,

І співаки, і режисери,

Читці, ведучі, актори сцени,

Порадники і душ аптекарі,

А одним словом – бібліотекарі!

Кланяємось низько, на свято вас просим,

Від щирого серця хліб – сіль вам підносим.

Ведучий 2: Ми також приєднуємось до віншувань Книжкової Музи. Тож, бажаємо вам гарного настрою, щирих посмішок і приємних хвилин спілкування.

(Звучить пісня „Доброго дня вам, люди” музика і слова М.Фурсова)

Ведучий 1:Свято, – це завжди багато щирих, вірних друзів, це теплі слова вітань. Не виняток і наш день, шановні бібліотечні працівники.

Ведучий 2:Нас прийшли привітати представники місцевої влади в особі її перших керівників, які всіляко допомагають нам, опікуються культурою краю. Їм слово.

(Вітання від керівництва)

(Відзначення та нагородження кращих працівників бібліотечної справи.)

Ведучий 1: Так, я книгар. Не лікар, не аптекар,

Не інженер, не вчитель, не банкір…

Я більше: Я Книгар! Бібліотекар!

На заздрість всім, всьому наперекір!

Бо посудіть: Хіба ще є багатство,

Таке неоціненне, як моє?

Ніяке товариство, жодне братство

Такого скарбу в банку не зіб'є!

Ведучий 2: Так! Є багато див на землі, створених природою і зроблених людиною. Та чи не найбільше диво з див то – книга. У ній знаходиться весь неосяжний світ. Як незгасимий смолоскип освітлює шлях людині книга. І завжди цей смолоскип був у ваших бережливих та надійних руках, дорогі бібліотекарі. Тому зовсім не випадково, у рік тисячоліття літописання і книгодрукування Президент України своїм указом проголосив 30 вересня Всеукраїнським днем бібліотек.

(Концертний блок привітань)

Ведучий 1: Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (мудрості) відзначається це свято. А дарують людям вічну мудрість книг бібліотекарі. Тож, як записано в стародавньому трактаті: „Воздамо дяку тому, хто допоміг нам легко пройти крізь складний лабіринт книг”.

Ведучий 2: Стоїть бібліотека на землі, вища і святіша від усіх богинь. І це не просто храм науки і душі – це наша історія. У неї велика інтелектуальна сім'я – наші наставники. Скільки людських сердець пересіялось через їх руки і душу, скільки широких шляхів відкрили ці люди для найменших, скільки збережено і впорядковано ними книг – скарбів мудрості.

Хтось із мудрих сказав: „Бібліотекар – це не професія, а стан душі, а ще – знахар”. Це насправді так, бо якщо в аптеці чи лікарні вам полікують тіло, то в цьому храмі – душу.

Ведучий 1: І сьогодні ми хочемо пошанувати тих, хто присвятив бібліотечній справі усе своє життя, хто багато років тому переступив поріг бібліотеки і залишив назавжди в ній, своє серце, для кого бібліотечна справа стала покликанням. Це наші ветерани.

(Перелік ветеранів)

Честь і хвала вам, шановні, за подвижництво, за працю, за відданість справі, якій служите серцем і душею. Вітаємо вас із святом, зичимо невсипущої енергії, міцного здоров'я і в дарунок приймайте квіти та пісню.

(музичний номер)

Ведучий 2: Свято бібліотек – це, передовсім, свято книги, Великдень нашого духу, що починається із Сковороди та Котляревського, духу, що вийшов із «Кобзаря» Шевченка, через святий собор Гончара і чорну голгофу Стуса, катівні Теліги і душевний біль Ліни Костенко.

Ведучий 1: Не міліє могутня ріка і сучасної української літератури, мов старечий Дніпро-Славутич, що живиться дрібними струмочками та потічками. Тож, в день бібліотек, згадаймо нині і наших місцевих майстрів слова, що трудяться пером для слави України. Їм ми завдячуємо за неоцінений внесок у розвиток і духовність нації. Це наші малі „корифеї”, відомі імена: (можна згадати місцевих знаменитостей).

(концертний номер)

Ведучий 2: Якщо забракне серцю таємниць,

Захочеш доторкнутися святого,–

Пройди поміж тісних рядів полиць,

Торкнися книги – джерела усього.

Ці слова належать, поетесі, журналісту, Марті Войцехівській.

(концертний номер)

Ведучий 1: Сьогодні на цім святі нас чекають багато сюрпризів. Один із них уже нагадує про себе. Це одвічно сварливі баби Параска і Палажка, яким не терпиться за лаштунками. Ну, ніяк вони свої особисті конфлікти не владнають без стороннього ока. Прийдеться вислухати.

 

(Виконується театралізований уривок із твору Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я». Імпровізована сценка баби Палажки та баби Параски)

Палажка: Парасю, дивись (показує пальцем) якась таблиці з палицею стирчит. Шей шос там пише. А-ну, най лінзи свої протру (протирає очі) Го-ро-ден-ка! Йой! Та це ми дійшли з тобов аж до Городенки? Та за це місто слава ходит аж поза Прутом! Ато з ким би то сі тут поріднити! Йой, як я була ше молодов, то дєді дуже ні хотіли тут віддати.

Параска: Йо-йо-йой... То твої дєді хотіли це зіллі (показує на куму) ше й суда спровадити? Та ти дивисі, які тут файні люди, а ти?

Палажка: А я шо - не файна? Та за мнов аж із-за Львова сі допитували... 

Параска: Та певно, як уже сі допитали, та як ті уздріли - то позаслабали.

Палажка: Не гніви Бога, Парасю. Сама знаєш, шо я малов впала з припічка, і того мій ніс задерсі. А так - я дуже файна, навіть ніц сі не постаріла.

Параска: Певно шо так. Ти тепер-ка як Женька Азаріна: два хлопи коло тебе повмирали, а третий з роботи загнувсі...

Палажка: Та не відволікай мене брехнями своїми. Дивисі (показує на зал), які то в Городенці люди файні, добрі, привітні, культурні. Справді, як не з нашого села.

Параска: Мені відци хоть би свашечку, хоч кумочку, або хоч би храмових розвести собі... і то би було добре. Пройшла би сі по гостинци з таков храмовов, то всі би питалисі: „А відки, Парасю твої гості?”. „З Городенки” - бим говорила.

Палажка: Що файне, то файне місто. А чула с, кумасю, який там є розкішний палац?

Параска: Палац? Як там колис москалі казали - бракосочітанія?

Палажка: Та якого ше сочітанія, та щей з браком? Є в місті дуже пречудова резиденція - районна бібліотека називається. Ну як палац, ну як казка.

Параска: Там шо, справді так файно?

Палажка: Аякже. А ти шо, там не була? Ой, проґавила ти свої молоді роки. Шо там за книжок: з малюнками, з картами, фотографіями? А яка там обслуга... В момент твої забаганки виконають!

Параска: Всьо шо захочу?

Палажка: Всьо шо хоч. Там же Інтернет є!

Параска: А то хто такий: їх начальник?

Палажка: Ну й село… Інтернет - це така мудра махіна, яка тобі всьо шо хоч знайде.

Параска: А... то це міліція!

Палажка: Але й ти тупа... Це шафа, в якої розуму більше, як у цілої роти академіків.

Параска: Шо, і кавалєра може той Інтернет найти?

Палажка: Певно, що може. А в тебе що, лиш такі запити?

Параска: Та ні, але ж я інтересуюся. Може ти мене по-приятельськи поведеш туди.

Палажка: Хоч зараз. Саме туди я йду. Бачиш, квіти несу. Там у них нині свято.

Параска: Яке ще?

Палажка: День бібліотек святкують, так би мовити. Йду поздоровляти. Хочеш, поділюся букетом і гайда зі мною.

Параска: А кавалєри там будуть?

Палажка: Спеціально для тебе, кумасю, замовимо по Інтернеті.

Параска: Ну то, зачекай, най прихорошуся(дивиться в дзеркало). А може я їм свої творіння подарую. Зачекай, най нагадаю. Заодно оціниш чи підійде, як я їм так скажу - добре буде? Слухай:

Вітаю з святом щиро нині,

Щоби ви всі були щасливі,

Щоб не було від читачів відбою,

Й вам гроші лилися рікою.

Палажка: А я продовжу:

Щоб кожному із вас, працівникові,

Дісталися дарунки суперові.

Щоб вдалих спонсорів знайшли по Інтернету,

Які б опікували всю бібліотеку.

Параска: Для ваших нужд купили б мерседеса,

Й в відпустку відправляли до Одеси.

Тож зичимо: щоб балаканина ця збулася!

Вам кланяються баби Парася і Палазя!

(Кланяються і виходять)

Ведучий 2: Щире спасибі за теплі слова побажань нашим неперевершеним артистам. А ми продовжуємо наше свято.

Ведучий 1: Сьогодні наша бібліотека – це і центр відпочинку, духовності, це плідна праця в літературно-музичній світлиці в якій побували світочі українського духу – письменники, поети, музиканти і художники, науковці і просто – цікаві особистості, краяни. Та найбільше чим пишається бібліотека нині – це нашим читачем. Бо в центрі уваги бібліотекаря завжди був, є і буде користувач, його запити та інтереси.

Ведучий 2: А ми запрошуємо до слова найактивнішого нашого читача.

(Звучить пісня Белли Руденко „ Якби я вміла вишивать”)

(Сценка-мініатюра з книгою, Знайком, Незнайком)

(З палацу виходить Книжкова царівна)

Книга: Я – книга. Я незрадливий товариш у час самотності і чудовий знайомий в чужій країні. Якщо ви гніваєтесь, я не ображаюсь. Якщо чинете несправедливо, я не підвищую голосу. Я сховаю таємниці краще землі і рознесу їх швидше вітру. А коли я проповідую, то змушую слухати, коли розважаю, то моє задоволення надовго, коли хочу зворушити, то викличу сльозу, а якщо і вдарю – то спричиняю душевний біль. Я можу подружитися з запеклими непослушниками чи навіть із забіяками. Тільки, щоб вони мене поважали і цінували. Навіть всевідомий Незнайко – нині мій товариш і друг. А ось і він.

Незнайко: Привіт, подруго, привіт, друзі! А я оце якраз поспішаю в бібліотеку. Там, кажуть, свято нині. Ось я і подумав, майну і я, хіба я що – гірший від когось? Як свято, то може і подарунки будуть. Може і мені що перепаде? А я, ух, як люблю сюрпризи. А заодно і гарну книгу виберу, про сонячних зайчиків, або ж про літаючі тарілки. Мені б у космос, з ними… А там, звісно і вчителів небуд. Я страх як люблю лежати під розлогою старою вербою і складати небилиці…

Книга: Але ж ти, Незнайку, лінивець! Хіба годиться тобі такому сильному та здоровому, та так байдикувати? А згадай, як тебе я повчала: прийшовши зі школи, зроби уроки, допоможи батькам, а вже потім біжи на свій гайок. А читаючи, обов'язково наслідуй інших, та не хуліганів чи розбишак, а справжніх рицарів.

Незнайко: Це ми вміємо! Я в три «щота» можу стати найвідомішим героєм класу чи навіть цілої школи. Що, не віриш? Може я вже перебудувався, а може я тепер роблю тільки добрі справи! І чому мені ніхто не вірить?

Книга: Всезнайку, а розкажи моїм гостям про мене щось таке, що, мабуть, не всі знають?

Всезнайко: В мене є дуже цікаві записи, я їх вам прочитаю. Чи знаєте ви, друзі, що були на світі і кам'яні книги. Це закони вавілонського царя Хаммурапі, записані за 2000 р. до н. е. на кам'яному стовпі висотою 2 м., вагою 10 т. Сьогодні цей текст можна розмістити на 50 сторінках середнього розміру.

Найбільше видання в світі – багатотомна збірка „Акти і публікації Британського парламенту 1800 – 1900 рр.” вагою 31 т. Щоб їх прочитати треба 6 років затратити. На оправу цих книг пішла шкіра 34 тисячі кіз.

Найбільша у світі книга – німецький атлас 1661 року вагою 120 кг. Також німецькими поліграфістами видано найменшу книжечку форматом 2 мм.

А перлиною слов'янської поліграфії є книжка байок Леоніда Глібова, що була видрукувана 140 років тому, розмір якої трохи більший за звичайну марку.

Найдорожча книга в світі є Біблія 1455 р. виготовлена на пергаменті. У 1926 р. американець Уолте заплатив за неї 350 тисяч доларів. На даний час вона знаходиться у Вашингтоні в бібліотеці Конгресу як національна цінність.

Знайка: А про бібліотеку хочеш більше знати?

Незнайка: А це щось цікаве?

Знайко: Аякже… Бібліотека – це картотеки й каталоги, це стелажі, забиті до стелі книгами, атласами, нотами, газетами й журналами. Це читальні зали, де завжди багато пишучих і читаючих.

Це Інтернет і диспути, і ранки й вечори,

Це міні-філармонія й артистів в два ряди,

Це КВК і конкурси, сімейні клуби й ні,

Це місце відпочинку у будень й вихідні.

А тепер гайда в бібліотеку. Там у них сьогодні свято – день бібліотек. Тож привітаємо їх!

(Актори вибігають за сцену)

Ведучий 2: Думаю, вам сподобалися наші герої. Вони вам розказали багато цікавого. А ми пропонуємо конкурс молодих спеціалістів. До участі в конкурсі ми запросили 5 молодих бібліотекарів. Прошу журі зайняти свої місця, а ми представляємо учасників конкурсу.

(Перелік конкурсантів. Представлення членів журі)

Отже, першим завданням для конкурсантів буде бліц - турнір.

 Для мене бібліотека, це…(потрібно продовжити фразу своїми роздумами).

(Члени журі спостерігають за відповідями конкурсантів). Просимо оцінити.

Підсумок журі

Ведучий 1: Наступне завдання конкурсу „Бібліотекар – гарний оратор”.

(На столі лежать папірці із черговим завданням. Якнайшвидше потрібно експромтом підготувати вступне слово масового заходу за темами)

Теми можна вибрати на розсуд режисера-постановника)

„Чорнобиль – трагедія віку”

„Україно, моя Україно, я для тебе на світі живу”

„ Що не край, – то свій звичай…”

„Солов’їна, барвінкова, процвітай, вкраїнська мово!”

(Журі визначає переможця конкурсу та нагороджують призом)

(Концертний блок виступів)

Ведучий 2:Тут книги розумні спокійні живуть

У тихій величній світлиці.

А двері широкі відкриті ведуть

До знань золотої скарбниці…

Герої романів, легенд, повістей

У тиші говорять із нами.

В книжках – відкриття всіх великих людей.

Ведуть нас в незнане книжки,

Розрадять, коли нам нелегко…

(С. Гребенников)

Ведучий 1: Книга – бібліотекар – читач – це нерозривний ланцюжок, який пов’язує ці три нероздільні слова. Не може існувати бібліотека без книги, а книга без читача.

Ведучий 2: О. Гончар писав: „Ріднити людей з книгою, відкривати їм красу і силу слова – що може бути достойнішим”.

Ведуча 1: Тож, ще раз щиро вітаємо Вас, дорогі друзі, колеги, з професійним святом. Бажаємо творчості і натхнення, щастя, добробуту та любові вам і вашим родинам. Наше свято співпадає з християнським святом Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Тож Віри Вам у власні сили, Надії на те, що наша праця буде достойно визнана, Любові наших користувачів і Мудрості у здійсненні великих планів.

Ведучий 2: Бібліотекарі завжди раді хорошим читачам, запрошують всіх охочих читати до бібліотеки, не забувати дорогу до книжкового дому, не минати його поріг.

Не оминайте наш поріг,

Беріть скарби нетлінні в руки.

Нема прекрасніших доріг,

Ніж в цей вселюдський храм науки.

Ведуча 1: А Вас, шановні наші читачі, ми завжди з радістю чекаємо:

Ведучі разом: Дякуємо за увагу! До нових зустрічей!

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Лемешенко Н.В. Книжка – духовна скарбниця людства // Шкільна бібліотека. – 2008. – №1. – С.64-69.

2.     Ловка О. Розвиток позитивної Я-концепції бібліотекарів як одна з основних умов формування позитивного іміджу бібліотеки // Шкільна бібліотека. – 2006. – №4. – С.79-84.

3.     Незнайома: Антологія української „жіночої” прози та есеїстики другої половини ХХ – початку ХХІ ст. / Авт. проект В. Габора. – Львів: Піраміда, 2005. – 600с.

4.     Новітня історія України: Портрети сучасниць / Авт.-упоряд. В. Болгов. – К.: Київська книжкова фабрика, 2002. – 176с.: іл.

5.     Українки в історії / В.К. Борисенко, М.І. Головащенко, О.П. Кривоший та ін. – К.: Либідь, 2004. – 328с.: іл.

6.     Хорунжий Ю. Шляхетні українки: Есеї-парсуни. – К.: Видавницво Олени Теліги, 2004. – 208с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дубовик Н.М.