«Традиції ярмаркування у селі Великі Сорочинці»
Історія ярмаркування в Україні сягає давнини. Ярмарки виконували економічну, культурну, розважальну, пізнавальну, комунікативну та інші функції суспільства. На ярмарках за часів до християнського періоду відбувалися календарно-обрядові дійства, які з приходом християнства асимілювалися у релігійно-обрядову культуру, яка зрештою дійшла до наших днів.
У період входження України до складу Російської імперії ярмаркування активно розвивалася. Формується ярмаркова індустрія – «ярмаркове коло». Ярмарки мали річний цикл і переходили з одного міста до іншого. Організовується система міських і сільських ярмарків, створюються спеціалізовані та оптові (контрактові) ярмарки. Особливо ярмарки шанувалися на великі свята – Різдво і Великдень, так звані «красні ярмарки».
У середині ХІХ ст. існувало близько 12 тис. ярмарків.
Перші згадки про ярмаркування у селі (містечку) Великі Сорочинці сягають ХVII ст.
Ярмаркова торгівля у містечку Великі Сорочинці набула сталості за Миргородського полковника, а згодом гетьмана Лівобережної України Данила Апостола (1659 – 1736 рр.), який народився у Великих Сорочинцях, і саме тут мав родинні маєтності і облаштував гетьманську резиденцію.
Всесвітню славу Великим Сорочинцям і ярмарковим традиціям в цілому приніс земляк Микола Гоголь, написавши у 1829 р. повість «Сорочинський ярмарок», яка вперше була надрукована у 1832 р. у збірці повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки».
Згідно з статистичним звітом «Список ярмарок существующих в Полтавской губернии на 1-е июля 1904 г.» у Великих Сорочинцях проводилось 5 ярмарків на рік, які тривали 2–3 дні:
- Похвальний, на честь свята Похвали Пресвятої Богородиці, з понеділка 5-го тижня Великого посту, тривалість – 3 дні, офіційно дозволений з 22 жовтня 1868 р.;
- Троїцький, (Святодухівський), на честь свята Святого Духа – за 4 дні до свята Святого Духа – четвер, п’ятниця, субота, офіційно дозволений з 7 жовтня 1885 р.;
- Здвиженський, на честь свята Воздвиження Хреста Господнього, 10–12 вересня, офіційно дозволений з 7 жовтня 1885 р.;
- Пилипівський, на честь свята святого Апостола Пилипа – 11–12 листопада, офіційно дозволений 22 жовтня 1868 р.;
- Василівський, на честь свята святого Василя – 27–28 грудня, офіційно дозволений 7 жовтня 1885 р.
З приходом до влади Сталіна настає найстрашніша сторінка в історії України – доба колективізації та індустріалізації. За рішенням V Всесоюзного з’їзду Рад ярмаркування заборонялося. Однак, замість ярмаркової торгівлі влаштовувалися «виставки досягнень народного господарства».
Повноцінне відродження ярмаркування у селі Великі Сорочинці відбулося у 1966 р., коли проведено Сорочинський ярмарок, на який з’їжджався люд з усіх куточків України і світу, щоб відчути дух української ярмаркової культури.
З набуттям Україною Незалежності, Сорочинський ярмарок став основою для відродження давніх ярмарковий традицій в Україні.
Відповідно до Указу Президента України від 18 серпня 1999 р. Сорочинський ярмарок набув статусу національного.
Сучасний традиційний Сорочинський ярмарок – це комплекс культурно-мистецьких, фестивальних, презентаційних, виставкових, розважально-ігрових та спортивних заходів, і органічно поєднує: історію, культуру, етнографію, фольклор, традиційну обрядовість, виставкову діяльність, фестивальний рух, дипломатію та потужну економічну складову, яка презентує майстрів народної творчості, українських товаровиробників, підприємства малого і середнього бізнесу.
Сорочинський ярмарок продовжує виконувати властиві для ярмаркових традицій функції – створення умов для торговельної та виставкової діяльності, розвиток та реалізація творчих напрацювань, налагодження комунікації, організація відпочинку та дозвілля для усіх категорій населення.
Сорочинський ярмарок продовжує давні традиції ярмаркування у селі Великі Сорочинці, щороку організовуючи ярмаркове торжище у передостанню неділю серпня на ярмарковому майдані в 16,2 га.
