Серед розмаїття традицій, які виокремлюють народне мистецтво вишивки Полтавщини з-поміж інших регіонів, є особлива, яка здавна побутує на Гадяччині – традиція вишивки жіночих сорочок.
Побутує твердження, що особливості вишивки жіночих сорочок на Гадяччині поширили старовіри (старообрядці), які, втікаючи від російських переслідувань, посилилися у Гадяцькому краю, і до цього часу тут проживають. Однак, ця думка не має наукового обґрунтування та підтвердження.
Перше визначення «сорочка по-гадяцькому» ми знаходимо у книзі Глєба Лазаревського «Молодість Лесі Українки» 1943-го року видання: «…вийшовши з душної церковки, красуня молода… у розкішно вигаптованій та вимережаній по-гадяцькому сорочці… щиро притулилася до свого дружини».
Найперше, варто наголосити на тому, що крій сорочки є традиційним для Полтавщини:
- довга додільна сорочка з лляного або конопляного полотна білого кольору;
- рукава уставкові, довгі, відносно широкі, з вшитою ласткою (ластовицею). Низ рукава густо призібраний на нитку;
- горловина кругла, густопризібрана на нитку та заведена під вузьку облямівку. Кінці горловини мають прорізні або накидні петлі для шнурка або стрічки (стьожки), можливе з’єднання горловини ґудзиком;
- пазуха («пазушка») підрублена білою ниткою. Найчастіше пазуха шиється «вистігом», що водночас правиться за оздобу.
Є дві особливості, які вирізняють вишивку жіночих сорочок по-гадяцьки – колористика і техніки вишивки.
Щодо колористики:
Найбільше традиція і технологія вишивки жіночих сорочок на Гадяччині славиться використанням рідкісної нитки кольору індиго («indian blue»). Нитки такого кольору були великим дефіцитом і продавалися на гадяцьких базарах місцевими євреями, які через свої торговельні зв'язки налагодили постачання барвника індиго із далекої Індії.
Ця нитка була занадто дорогою для простого люду, і не тільки через довгий і непростий шлях унікального барвника до України, складний процес фарбування та набуття їй «товарного» виду, а й через те, що у процесі використання (прання, прасування тощо) вона не віддавала свого кольору (не линяла).
Тому вишивалися жіночі сорочки такою ниткою для особливих моментів – на великі православні та родинні свята (заручини, весілля).
Святковою вважається сорочка вишита нитками охристих кольорів.
Для повсякденних сорочок характерні відтінки сірого кольору.
У переважній більшості технологія вишивки на Гадяччині є однотонною, однак, можливе поєднання кольорів у сорочці до трьох відтінків.
Червона нитка використовується винятково для обробки облямівок горловини та рукавів сорочки, а й інколи для обробки плечових швів сорочки.
Біла нитка використовується для оздоблення (зубцювання, змережування) облямівок, пазухи та подолу сорочки.
Техніки вишивки:
Вишиваються винятково рукав та поділ сорочки. Пазуха не вишивається.
Вишита жіноча сорочка по-гадяцьки може одночасно налічувати до десяти технік: лічильна гладь, лиштва, настилування, виколювання, вирізування, низинка, тамбурний шов, протяганка, набирування, стебнівка, курячий брід, зерновий вивід, зубцювання, «пухлики», змережування, «гречечка» тощо.
Традиційним для вишивки жіночих сорочок на Гадяччині є співіснування геометричних, рослинних, рослинно-геометричних орнаментів, оберегових мотивів хрестів, 4-6-8 кутніх «звізд», ромбів.
Найпоширенішими орнаментами є – «гілка», «ламана гілка», «ламане гілля», «ламане дерево», «ключі», «орли», «орлики», «гречечка», «гарбузове листя», «соснові гілки», «курячий брід», «пухлики», скісні, рясні, спарені, уквітчані хрести, квітчасті ромби, восьмикутна квітка чи зірка.
Облямівка горловини та рукавів, а також плечові шви сорочок можуть бути прикрашені вузенькими кривульками з мотивами: «косарики», «човники», «свиняча стежечка», «галенята».
Особлива увага приділяється подолу сорочки, який, як правило, викінчується прутиком, оздоблюється смугою (7-12 см.) рослинного, геометричного, рослинно-геометричного орнаменту. Можливе «зубцювання» та змережування пілок «черв’ячком» на 5-7 см.
